Єна поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут, на самому кордоні хмельниччини з буковиною, здійнялися в застиглому кам’яному танку невисокі лісисті кряжі медоборів. тут неширока скляна стрічка смотрича химерно вигнулася кільцем у глибокому каньйоні. тут уже багато століть стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський. кам’янцю судилася довга та бурхлива історія. цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. попри це, місто по духу завжди залишалося українським. загалом же у створенні неповторного обличчя кам’янця протягом століть взяли участь представники різних народів. крім руської брами та православних церковну старому місті є петропавлівський кафедральний собор, що, дихає щирою польщизною, а ще — вірменський бастіон, татарське урочище, турецький мі звичайно ж, найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів. за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох, українських патріотів. зокрема, у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда. кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. і от, піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де, як вона знала, мав знаходитися в’язень. до стріли, крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль. кажуть, що кармелюкові вдалося тоді втекти з фортеці саме завдяки цьому у бачив кам’янець і гострі козацькі шаблюки богдана хмельницького, максима кривоноса, івана богуна, петра дорошенка. кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії. майже вісім місяців у часи визвольних змагань невеликий кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки. так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни. туристичний потенціал «міста на камені» багатий. його складає розкішна навколишня природа подільських товтрів, надзвичайно мальовничий каньйон річки смотрич, трикілометрова сталактитова печера «атлантида» поблизу кам’янця, архітектурні ансамблі старого міста і, звичайно, сама стара фортеця. що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою кам’янця, то аналогу їй в україні немає. туристична цінність цієї пам’ятки останнім часом стрімко зростає разом з поширенням серед європейської молоді ретро-моди на середньовічну лицарську культуру. у вихідні дні на фортечному подвір’ї відбуваються поєдинки лицарів, оглушливо стріляє невеличка гармата. щороку тут проходить лицарський турнір «золотий меч», а сам приз турніру меч — свідчить про майстерність кам’янецьких зброярів. кам’янець-подільський залишається й буде залишатися в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.
Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.
Злітає листя із дібров, і материнка відцвітає.
В селі тому вдова жила, а у вдови дочка росла.
Село моє не знамените, та вдача горда у села.
Я вірю в кращий час, але душа болить.
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.