Ть будь ласка скласти казку про вовчіня яке у лісовій школі вирішило висловити думку про свого друга ,використовуючі слова,. друг є..ділиться.граемося. навчяемося​

Українська народна казка Полтавщини

Якось раз вовк із зайцем покумалися. Приятелями були. Але так трапилося, що вовк зо два дні не міг нічого вполювати, голодний такий, що аж зубами клацає. Прибіг він до зайця, та й каже:

— Ну, куме, що було між нами, то було, тепер прощайся зі світом, бо я тебе мушу з’їсти.

А заєць каже:

— Ей, куме, та ти бачиш, який я малий? Чи ти мною наїсися? Ліпше ходи зі мною на толочку, там кобила пасеться. Ти її дістань, то матимеш що їсти.

Вовк каже:

— Добре веди.

Прийшли вони на толочку, бачать, пасеться кобила, а вуздечка за нею по землі волочиться.

— Ото добре! — каже заєць. — Слухай, куме, я тобі до ту кобилу піймати. Я піду наперед, схоплю за вуздечку, а ти тоді підбіжи, я тобі вуздечку засилю на шию, то вже тоді кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лише добре піджени, то вона піде за тобою аж у ліс, а там її вже спокійно заріжеш.

— Добре, — каже вовк.

Пішов заєць. Кобила його не боїться. Взяв вуздечку за кінець, зав’язав петельку, моргнув на вовка, той прискочив із-зі корча, заєць йому закинув сильку на шию, а сам тікати.

Ей, як кобила зачула вовка, як запищить не своїм голосом, як обернеться задом до вовка, як не зачне хвицькати! А вовк як побачив задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже йому й кобила немила. Вже би всього відрікся, ба, коли бісова вуздечка на шиї зав’язана.

А кобила січе ногами, так січе, що вовк уже й про світ не тямить. А заєць стоїть за корчем, дивиться на ту роботу та й кричить вовкові.

Як кобила вчуяла той крик, гадала, що то другий вовк, як пуститься тікати, а вовк на вуздечці за нею тягнеться.

Що він не гепне об камінь або пеньок, то вона гадає, що він хоче на неї скакати, та ще дужче біжить. Так з вовком аж у село забігла, просто до стайні.

Господар дивиться: що за неволя? Чи кобила теля вродила, чи що? Підходить ближче, а то вовк за шию на вуздечці зав’язаний. Не знати вже, чи був небіжчик, чи аж там йому кінця доїхали. Досить того, що відтоді вже вовки ніколи зайців у куми не просять.

Ви ніколи не замислювалися про красу у своєму житті?
І вже хтось подумав про красиве обличчя, струнку фігуру, яскраво виражені та глибокі очі, хтось – про дорогий брендовий одяг, розкішні теплі «норкові» шуби та взуття на підборах, а хтось – мовчки схилив голову, ніби от – от пустить додолу гарячу гірку сльозу … А чому так? Без вродженої краси, тонкої талії і високого модельного зросту люди немають що сказати, коли тема заходить за красу всем

[AD] 


Наразі,всі ви, не погодитесь з думкою, що з такими людьми ви б не мали нічого спільного. Чи не так?
Але задумайтесь… Чомусь ніхто з вас не запропонує потоваришувати ,не запитаю про справи, не поговорить «по душам» зі знайомою, яка має не привабливий вигляд, кілька лишніх кілограмів, ніс картоплею і «пірсинг» в носі.
Чому так? Можливо ця людина розуміє і відчуває більше, а ніж всі ті з крутими зачісками, модним «мейкапом» та  модельною фігурою. Та ніхто з нас, не стане зазирати їй в «душу» з такою « потворною» зовнішністю.
Разом з тим, такі люди надають перевагусамотності, замикаючись в собі, втрачають надію стати кращим, вони вже не шукають інтерес до життя та впевнені що нічого не варті.
Ви не розумієте краси. Це не те що дорого, блистить, «модно» чи вульгарно. Краса – це манера спілкування, це стиль життя, етикет, повага до старших людей тавнутрішнє відчуття чогось важливого та прекрасного.
Не плутайте красу з тим, чим вас так благородна нагородила природа. Краса  – вона всередині. Тож будьте красивими!