Похід в ліс Важко не погодитись з тим, що багато хто з нас любить ліс ,коли, стомившись від міської метушні, можна хоча б на годинну зануритись у царство природи . А яке задоволення вирушити до лісу з друзями - однокласниками… І таку можливість учні першої школи мають кожного року, адже 27 вересня ми відзначаємо День туризму. Це свято учнів, вчителів, батьків і навіть надійних друзів – працівників лісового господарства, які знайшли час і до нам цікаво організувати похід стежинками Голицького лісництва. Вранішнє осіннє сонечко , мабуть , теж раділо нашій мандрівці і посилало на землю тепле проміння. Такими ж веселими були й школярі 8 – Б , а тому дуже швидко опинилися за межами рідного гамірного міста. Яку ж надзвичайну, позитивну енергію має ліс! А скільки праці доклали люди, природа, щоб виріс такий могутній сосновий ліс…Всі уважно слухають цікаву розповідь про те, як 60 років тому на піщаних берегах були висаджені маленькі сосонки, як за ними доглядали. Скільки праці,любові було вкладено людиною, аби сьогодні милуватися цією надзвичайною красою. Вузенькою стежинкою піднімаємося вгору, раптом чується – тук – тук – тук… Звичайно, вже десь дятел взявся до роботи. Ліс давно ожив пташиними голосами. Для нас, міських жителів, нечастих мандрівників в природу все зливається в один хор, у спільний пташиний спів. А от Сергій Миколайович уже розповідає про різних птахів, які мають свої голоси, свій спів. Залишилася десь позаду широка просіка, тепер вже біжить під ногами невеличка стежечка, натоптана людьми, а може, й тими лісовими мешканцями, які ще не зустрілися. Чи зустрінуться взагалі? Природа розгортає перед нами свою книгу, яку потрібно читати неквапом. Та й куди поспішати серед такої краси. Он зграйка молодих сосонок. Такі пухнасті, стрункі. Звеселили не тільки лісову галявинку. Захотілося підійти до них, доторкнутися, погладити колючу ледь смолисту хвою. Та що це? На тій же галявині сірі соснові пеньочки світяться німим докором не тільки тому, хто знищив тут красу, всій людській спільноті, яка заради миттєвої втіхи знищила чуже життя. На превеликий жаль, ще є люди, які вважають, що в лісі все дозволено: можна розводити багаття, залишати сміття, ламати дерева, топтати, рвати і знищувати рослинність. Їх не турбує те, що на місці розведеного багаття вигоряє не тільки трава, а й земля, на якій нічого не росте протягом трьох-чотирьох років. Які ще сліди людей зустрінуться на шляху? А які ліс назавжди приховав, засипав осіннім листям, землею, прикрив старим тріскучим гіллям? Нарешті велика галявина! Здається, всі вже нагуляли апетит… А що ж може бути кращим, ніж обід на свіжому повітрі серед природи? Це був найсмачніший у світі обід. А потім веселі й цікаві ігри з друзями… Цей день був прожитий недаремно, адже він подарував незвичайну зустріч з природою.
Вранішнє осіннє сонечко , мабуть , теж раділо нашій мандрівці і посилало на землю тепле проміння. Такими ж веселими були й школярі 8 – Б , а тому дуже швидко опинилися за межами рідного гамірного міста.
Яку ж надзвичайну, позитивну енергію має ліс! А скільки праці доклали люди, природа, щоб виріс такий могутній сосновий ліс…Всі уважно слухають цікаву розповідь про те, як 60 років тому на піщаних берегах були висаджені маленькі сосонки, як за ними доглядали. Скільки праці,любові було вкладено людиною, аби сьогодні милуватися цією надзвичайною красою. Вузенькою стежинкою піднімаємося вгору, раптом чується – тук – тук – тук…
Звичайно, вже десь дятел взявся до роботи. Ліс давно ожив пташиними голосами. Для нас, міських жителів, нечастих мандрівників в природу все зливається в один хор, у спільний пташиний спів. А от Сергій Миколайович уже розповідає про різних птахів, які мають свої голоси, свій спів.
Залишилася десь позаду широка просіка, тепер вже біжить під ногами невеличка стежечка, натоптана людьми, а може, й тими лісовими мешканцями, які ще не зустрілися. Чи зустрінуться взагалі? Природа розгортає перед нами свою книгу, яку потрібно читати неквапом. Та й куди поспішати серед такої краси.
Он зграйка молодих сосонок. Такі пухнасті, стрункі. Звеселили не тільки лісову галявинку. Захотілося підійти до них, доторкнутися, погладити колючу ледь смолисту хвою. Та що це? На тій же галявині сірі соснові пеньочки світяться німим докором не тільки тому, хто знищив тут красу, всій людській спільноті, яка заради миттєвої втіхи знищила чуже життя. На превеликий жаль, ще є люди, які вважають, що в лісі все дозволено: можна розводити багаття, залишати сміття, ламати дерева, топтати, рвати і знищувати рослинність. Їх не турбує те, що на місці розведеного багаття вигоряє не тільки трава, а й земля, на якій нічого не росте протягом трьох-чотирьох років. Які ще сліди людей зустрінуться на шляху? А які ліс назавжди приховав, засипав осіннім листям, землею, прикрив старим тріскучим гіллям?
Нарешті велика галявина! Здається, всі вже нагуляли апетит… А що ж може бути кращим, ніж обід на свіжому повітрі серед природи? Це був найсмачніший у світі обід. А потім веселі й цікаві ігри з друзями… Цей день був прожитий недаремно, адже він подарував незвичайну зустріч з природою.