іть исьмово).

4. Самостійна робота. Списати, підкреслити граматичні основи, розставити розділові знаки, в дужках вказуєте частини рівноправні чи нерівноправні.
І так після кожного речення(рівноправні чи нерівноправні частини, ну і розставити розділові знаки й підкреслити граматичну основу).
1.Опеньки з'явились літо скінчилось.
2. Не жили несподіваної волі вона заснула.
3. Ти співав я мовчазна сиділа пісня в серці у мене привела.
4. Червоніє за горою плугатар співає.
5. Хочеш дружби будь сам собою.
6. Я знаю світ росте із роботи.
7. Біліє місяць люди сплять.
8. Пливуть човни блищать весельця.
9. От бачить він красується шумить зелений сквер.
10. Кинулася до води тільки вінок маковий плаває кружиться.
11. Я глянув і здивувався ще дужче тато намалювали коня.
12. Стоїть явір над водою на воду схилився сидить козак у неволі тяжко зажурився.

Перша вчителька – це друга мати. адже поки ми в школі вона завжди з нами: вона нас і навчає, і виховує, і в столову водить… немає того розмаїття вчителів, як в старших класах, вона сама виконує всі ці обов’язки. і тим самим вона дуже схожа на рідну матір. тому, особисто для мене, улюбленою є перша вчителька. до речі, ви ніколи не задумувались, чому немає жодного першого вчителя-чоловіка? мабуть, лише жіночі «крихкі» плечі можуть витримати всі ці навантаження.. та ще й, коли в групі не 3, і навіть не 5 дітей, як в сім’ї, а 15 – 30. і це ж кожного потрібно навчити, на правильний шлях навести, зробити перші дорослі кроки. не дарма ж про неї стільки пісень і віршів. мабуть, саме тому моїм улюбленим вчителем є саме перша вчителька, галина григорівна. вона стала справжньою шкільною мамою, турботливою і справедливою, яка подарувала мені пакуночок людських якостей і зрозуміти, що найголовніше – це душа. і нехай пролетять роки, але вона назавжди залишиться в моєму серці як справедлива наставниця. низький уклін їй за сумління та виховання; моїй неньці за те, що обрала саме її серед інших; вчителям старших класів, які підтримували та удосконалювали отримані мною здобутки; і вам, мої любі викладачі удпу, за вашу щирість, відкритість і бажання навчити шляхетній професії.

Відомий філософ доби відродження сказав: «рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». у xvii столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. сьогодні, у столітті xxi, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію. ця проблема виникла не на сучасному етапі. відтоді, як україна опинилася під владою польщі, литви, угорщини, росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.