Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв'язувалася вишитим фартухом і вилазила
на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось
і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната
освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята,
потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я
лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було
цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися
в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося,
крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже
важко було працювати руками, мати призупиняла роботу,
будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши,
батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати
широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв
паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх
ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок.
Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала
опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й,
перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче
сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала
паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть
не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку,
що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв
її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений
олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле
тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені
челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками
розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька
в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу
печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й
моя паляничка.
Стисло переказати за планом
Надо сделать до 14:00
Одразу вибачаюся, почала писати і трохи занесло і з мініатюрою і з усмішкою. Прибереш те, що не підійде.
Зима у нас, як відомо, останнім часом якась не зимова. Бо лінива стала. Лінується і сніжком притрусити і морозцем обдати. Якась напасть, а не зима. Ні дітям тобі погратися у сніжки, ні дорослим поскиглити, коли ті приходять додому немов сніговики.
Он раніше, - дід розповідав, - ще з кінця жовтня–початку листопада починало падати на голову (раз сніг, раз бурулька – тут як поталанить). А тут на початку грудня щось випало, і нате: наступного дня вже майже нічого нема. Ну хіба що калюжі і тонкий льодок де-не-де. Це щоб веселіше падати було: береш розгін на ковзанці і летиш у калюжу. Якщо по дорозі нікого не зачепиш, то бухнешся, а як зачепиш – бухнетеся обоє. А хто казав, що буде легко?..
«То все від ліні зимової», - каже мій дід. А він на зимах знається. Всю війну пройшов пішки і розповідає, що тепліше за мінус десять зимою не було. «Отоді вона не лінувалася, тоді ого-го! Фріци геть вимерзли – таке робилося. То вона нам так допомагала: їх брала, а нас – ні. Що за зими були! Холодильників не треба було, кашу винесеш на мороз – одразу холодець! Хоч бийся нею… Може воно зараз і краще, тепліше, але тоді якось веселіше було».
А я оце собі думаю, може вона просто втомилася і зараз відпочиває після тих воєнних трудозим?
вибери строки если нужно короче
Объяснение:
НЕ полягає в житті таке глибокий зміст, що вона бути не може обмежитися теми формами, в яких проявляється на Землі, що вона повинна в рівних, або навіть кращих формах виявлятися на друге світила? Може бути, життя навіть абсолютно невичерпна, так що скільки б не було зірок і планет, для неї все буде мало, і ніколи НЕ встигне висловитися в усій своїй повноті?планетах.Таке розуміння життя, таке бажання уявляти собі інше життя - ось, без сумніву, головна підстава, за яким ми населяє планети жителями ... Якщо раніше з того ж прагнення народилися олімпійські боги, або духи підземні, водні та повітряні, то нині, коли більш точні дослідження довели відсутність цих істот в зазначених місцях, ми, погодившись з науковими відкриттями, знайшли, що ця інша, не наша життя, замість Олімпу, повітря і води, може поміститися на інших планетах.
а если нужно по теме-- Наталка Полтавка то тут "щастя
П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» вважається одним з найвидатніших драматичних творів української літератури. У цьому творі є багато характерних особливостей, серед яких детальні описи героїв, їхніх душевних переживань і почуттів, а також велика кількість народних і написаних автором пісень. Всього у п’єсі шість головних діючих осіб. Це Наталка, її коханий Петро, мати дівчини Горпина Терпелиха, їхній далекий родич і товариш Петра Микола, нелюбий наречений Наталки Тетерваковський і сільський виборний Макогоненко. Усі вони мали власні погляди та розуміння щастя і любові.
Головна героїня п’єси Наталка у щасті бачила виключно кохання. Вона покохала свого Петра ще до того, як відправився на заробітки. Почуття Наталка зберігала увесь час, поки Петра не було у селі. Так склалося, що після того, як дівчина розсталася з Петром, її доля та доля її матері змінилися не в кращий бік. Голова родини і батько Наталки пропив усі гроші, і сім’я була вимушена перебратися до села. Та Наталка і тут не втратила надію з’єднатися зі своїм коханим, і це для неї стало б найбільшим щастям. І хоча всі матеріальні проблеми, які виникли в родині, можна було вирішити одруженням дівчини з Тетерваковським, Наталка цього не хотіла.
Не слід казати, що Наталчина мати не розуміла, що щастя її дочки дійсно в коханні. Вважаю, що Горпина хоча й дотримувалася цієї думки, але крім чуттєвих і романтичних поглядів на життя, вона мала солідний життєвий досвід. Саме він підказував її серцю, що Наталка все ж могла стати щасливою навіть з некоханим чоловіком, але для цього був потрібен певний час. Таку долю Горпина вважала для Наталки доброю, тому й наполягала на її заміжжі з Тетерваковським.
Жодних сумнівів немає і в тому, що для Наталчиного коханого Петра щастя теж полягало в коханні. Але як будь-який інший гідний чоловік, Петро був упевнений, що щастя для нього неможливе, доки він чогось не досягне у своєму житті. Саме тому він залишив дівчину і вирушив на пошуки роботи. Хлопець бажав бути не біднішим, ніж батько Наталки. Через прагнення збагатитися Петро мало не втратив своє кохання і своє щастя, але все ж встиг повернутися і перешкодити шлюбу Наталки й Тетерваковського.
Можна припустити, що Микола, Макогоненко і Тетерваковський теж вважали, що головне для щастя кожної людини — це кохання. Саме тому ніхто з них майже не перечив розвитку подій, що склалися наприкінці п’єси. Особливо слід виділити мужній вчинок так званого нареченого Наталки Тетерваковського, який зрозумів, що дівчина його не любить, а тому їхній шлюб не принесе щастя ні йому, ні Наталці.