Хтось скаже, що українська мова — немодна, несучасна. Але насправді причину цього сумного явища слід шукати глибше — в минулому нашої країни. Історія розвитку української мови мала такий само надзвичайно складний, самобутній шлях, як і історія країни в цілому. Наша рідна земля кілька разів опинялася під владою інших держав. Звісно, народ був змушений пристосовуватися до звичок цих країн — інакше можна було втратити життя. Нашим предкам доводилося розмовляти чужою мовою, бо рідна була заборонена. За радянських часів українська мова теж була у занепаді: у школах навчали російською, з екранів телевізорів і на радіостанціях можна було дуже рідко почути українську мову. Тож мимоволі почали спілкуватися "мовою усіх радянських народів". Та українці насправді ніколи не забували рідної мови. Українська творчість — музика, література — продовжували існувати. На жаль, злісна цензура часто не пропускала витвори українського мистецтва до широких мас, і лише тепер нам стали доступні скарби наших предків. Нам, українцям, справді є чим пишатися, адже наша мова, і в першу чергу мова літературна — унікальна. Незважаючи на всі гоніння та несприятливі історичні умови, вона продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. І тепер саме завдяки рідній мові ми маємо змогу знайомитись із загальнонаціональними цінностями, передавати їх наступним поколінням, збагачувати свій внутрішній світ, розвивати інтелект і кругозір. Ми маємо можливість вільно знайомитись із творами поетів і письменників, які ціною своєї свободи, інколи навіть життя відстоювали право на творчість.
Відповідь:Стоїть весна. Погода прекрасна. Ліс уже зелений. У ньому надзвичайно добре. Птахи весело співають на всі лади. Їхні дивовижні трелі лунають всюди.
Ось стоїть струнка білокора берізка, схожа на красиву молоду дівчину. З її гілок звисають довгі темні сережки. А ось вічнозелена ялинка, яка особливо тішить нас взимку. Вся вона вкрита тонкими, колючими голками.
Небо чисте, блакитне. Дме ніжний, лагідний вітерець. Ліс приємно пахне свіжістю. У ньому відчувається величезна міць, що виходить від дерев-велетнів. Повітря насичене чудовими ароматами дерев і квітів. Хочеться вдихати їх на повні груди знову й знову.
Природа навесні завжди радує, дарує життєві сили та надихає на творчість. Щоб вдосталь насолодитися нею, найкраще вирушити до лісу.
Коли бачиш всю цю красу, то тобі хочеться плакати від радості.
Та українці насправді ніколи не забували рідної мови. Українська творчість — музика, література — продовжували існувати. На жаль, злісна цензура часто не пропускала витвори українського мистецтва до широких мас, і лише тепер нам стали доступні скарби наших предків. Нам, українцям, справді є чим пишатися, адже наша мова, і в першу чергу мова літературна — унікальна. Незважаючи на всі гоніння та несприятливі історичні умови, вона продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. І тепер саме завдяки рідній мові ми маємо змогу знайомитись із загальнонаціональними цінностями, передавати їх наступним поколінням, збагачувати свій внутрішній світ, розвивати інтелект і кругозір. Ми маємо можливість вільно знайомитись із творами поетів і письменників, які ціною своєї свободи, інколи навіть життя відстоювали право на творчість.
Відповідь:Стоїть весна. Погода прекрасна. Ліс уже зелений. У ньому надзвичайно добре. Птахи весело співають на всі лади. Їхні дивовижні трелі лунають всюди.
Ось стоїть струнка білокора берізка, схожа на красиву молоду дівчину. З її гілок звисають довгі темні сережки. А ось вічнозелена ялинка, яка особливо тішить нас взимку. Вся вона вкрита тонкими, колючими голками.
Небо чисте, блакитне. Дме ніжний, лагідний вітерець. Ліс приємно пахне свіжістю. У ньому відчувається величезна міць, що виходить від дерев-велетнів. Повітря насичене чудовими ароматами дерев і квітів. Хочеться вдихати їх на повні груди знову й знову.
Природа навесні завжди радує, дарує життєві сили та надихає на творчість. Щоб вдосталь насолодитися нею, найкраще вирушити до лісу.
Коли бачиш всю цю красу, то тобі хочеться плакати від радості.
Пояснення: