Та де там… Таким людям російська править за взірець. І вони псують-калічать-вигадують…
У цьому легко переконатися, провівши невеликий тест: запропонуйте закінчити прислів’я «Що написане пером, того не…». Багато хто або скаже «не вирубиш топором», або «не вирубаєш сокирою». І це знову «псування навмання». Бо те, про що говорить сусідське «Что написано пером, того не вырубишь топором», наші далекі пращури закодували у мудрих фразах «Що написано пером, того не вивезеш (не витягнеш, не виволочиш) і волом; Писаного сокирою не вирубаєш. Написавши пером, не витягнеш і волом. Що написано, того не змиєш. Скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш, відрубаєш – не приторочиш». І ніяких «топорів». А «сокира» вжита у зовсім іншому контексті. І навіщо при такій величезній кількості своїх фразеологізмів калькувати чужий???
Якось «Квартал» розігрував Олександра Пономарьова. Поки одні шаманили біля його байка (заховали, а на місце, де він стояв, вивантажили із самоскида купу піску), інші доручили йому озвучувати мультфільм, де співакові треба було сказати коротке «як-то як би так». Пан Олександр, правда, не запитав, що це за безглуздя-нісенітницю-дурницю йому пропонують. Насправді ж, сценаристи укотре «зіпсували російську навмання», бо так вони скалькували фразу «как-то как бы так», яка по-нашому мала б звучати «якось ніби (наче) так»…
А правильною перша частина нашого заголовка була б тоді, коли мала б такий вигляд: «Збіг друкарських помилок на залізниці». Ця фраза теж узята «навмання», ніякого сенсу вона, звісно ж, не має, однак чудово ілюструє ситуацію.
Українська мова самодостатня. У її лексиконі величезна кількість слів. Задумаймося: більше десяти років тому Великий тлумачний словник сучасної української мови (К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.) містив близько 250 тис. слів і словосполучень. А ми, очей у сірка позичивши, ліпимо за чужим зразком третю мову. Навіщо?
Просто треба вивчити мову, оволодіти нею, бо вона – досконалий інструмент вираження наших думок. Нам сто разів повторювали: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина». Але людиною варто почати ставати, вивчивши найпершу мову – рідну.
-Я-я загубився..Я йшов з классом у музей, а потім..потім я побачив прекрасну квітку..Мені дуже хотілося зробити щось приємне вчительці, я підбіг і зірвав її..та не встих озирнутись як вже нікого не було..я сів на камені , розплакався, та подумав..а що якщо стемніе, а за мною ні хто не повернеться?Та мене вовки з`їдять..
-У якій ти школі вчишся?
-У 20-тій.
-Не сумуй, я знаю як тобі до Бачиш ось ту грушу?
-Так
-Йдеш до неї та звертаешь ліворуч..далі якщо ти будеш іти прямо, ти наткнешся на магазин "Кишеня" біля якого і буде твоя школа!
-Зрозумів?
-Ні
-Гаразд, ходімо за мною я тебе доведу..
-Дякую тобі!
Коли я вже годиночку відпочила ,я беруся за уроки.Я дуже не люблю коли на моему робочому столі безлад, тому одразу витягую все з портфеля і роблю порядок.Зазвичай ,я роблю уроки з музикою.Також під час уроків я люлю переписуватися с друзями в соц мережах,але не довго ,тому що мене це відволікає.Почина. з важких уроків та закінчую с легких.
Коли я все закінчила ,я пишаюся собою,бо я велика молодець!Ну ,а тепер можна йти гуляти!