Так у ІІІ тис. до н. е. з індоєвропейської прамови виокре- милася праслов'янська мова. Праслов'янська мова (спільнослов'янська) це мова- предок усіх сучасних слов'янських мов (української, ро- сійської, білоруської, польської та ін.). Вона проіснувала майже 2 тисячі років з І тис. до н. е. до VІ ст. н. е. Цю мову легко розуміли всі племена, що заселяли тери- торію від Вісли й Одри до Дону й Волги, від Карпат до Балтики. Однак, як стверджує мовознавець Іван Огієнко, «уже від самого початку праслов'янська мова не була зовсім однакова, бо весь народ жив окремими родами, які пізніше почали гуртуватися в окремі більші племена, і тому праслов'янська мова почала ділитися на окремі говірки». Українська мова є однією з найдавніших індоєвропей- ських і прямою спадкоємницею мов тих слов'янських племен, що населяли територію сучасної України, лян, сіверян, древлян, тиверців, уличів та ін. Існують припущення, що українська мова має набагато давніше походження. Ще в 1879 році польський учений- віст Михайло Красуський у своїй праці «Давність української мови» наголошував, що українська мова не тільки старіша від усіх слов'янських, а й від санскриту, грецької, латинської та інших арійських мов. Про це свідчать і давні фольклорні твори, наприклад календар- но-обрядові пісні. Український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли » існувала в Україні вже в I тис. до н. е., а колядки про сот ня віту птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби. Виписати тези
Ця проста та нехитра квіточка росте усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Навіть інколи зненацька з’явиться посеред шумної міської вулиці, нагадавши перехожим про красу природи. А справжній дім та родина ромашки – у великому різнотрав’ї українського поля.
Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних «вогняних» пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.
Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги.
А яка ромашка пахуча! Вийдеш влітку в український степ та обов’язково знайдеш місце, густо заросле ромашками. Тут метушаться мурахи, співають цвіркуни. Зануришся в букет та отримаєш неймовірну насолоду від його медвяного запаху. Ромашка пахне неначе самим життям та самою родючою землею Батьківщини.
Є багато різних видів цієї квітки: ромашка лікарська, садова, польова, пахуча та інші. Іноді – це маленька самотня квіточка на тонкій стеблині, іноді – ціле поле!
Скромна ромашка є щедрою. Вона лікує людей від багатьох хвороб, дарує солодкий нектар, годує мурашок та комашок- «сонечок». А також наповнює навколишній світ радістю життя!
Народився Тарас Шевченко (1814-1861) в селі Моринці, що на Черкащині, в сім'ї кріпаків поміщика Енгельгардта. Дуже рано хлопець залишився круглим сиротою. Подальша доля малого Шевченка - аж до викупу його з кріпацтва - була пов'язана з долею Енгельгардта, з Петербургом. Тут Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, з поетом Євгеном Гребінкою, а згодом - з Карлом Брюлловим і Василем Жуковським, які відіграли в житті Шевченка надзвичайну роль, - у 1838 році викупили його з кріпацтва. Того ж року Шевченка зарахували учнем Академії мистецтв. Навчався він під керівництвом Карла Брюллова. А вже 18 квітня 1840 року з'явилася перша збірка поезій – «Кобзар» - подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й у самосвідомості українського народу.