Текст для редагування. Чирвнева нічь
Солнце давно вже сіло врожевий туман який шче довго стояв на обрії поволі
сгасаючи й рос -виселяючись - червоні вітрила неба згорталися і спадали
слідом за солнцем кудись у чорну прирву. Обрій почала огортати все густіша
й густіша темрява і небо стало схожим на густо-розведенну у воді синьку
одиноко над старим вітряком що мріяв на белебні біля хутора вогнянною
крапелькою все ясніше і ясніше замерехтіла вечірня зоря.
Пройшовши по небу тепла тиха червнева ніч стала оволодівати землею
безмежний степ став ущухати корився ніжніша і м’якшав від ії пестощів.
Птахи затихали і згорнувши натомлені задень крилця сідали на мякі
гніздечка гріючи свої худенькі від роботи тільця пахучим ласкавим по
матириньські ніжним теплом , розігрітої задень, землі.
Усе змінювалося на землі с преходом ночі ночі: і робилося загатковим
таємним прехованним особливо вітчутним і особливо-спреятливим для
всього живого- з улоговини тягло теплим вогким відпаром і холодні трави
зараз же вітчули його і стали покриватися щедрою росою. І ріскіше запахли:
і серед тих запахів особливо виділялася своїм гірким чадним смородом-
полин та, шапкастий, предорожьній будьяк, із далекого степу горнуло густим
духом зкошинного жита що пахло свіжо-спечинною паляницию.

Сполучник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

За походженням сполучники поділяються на первісні(і,а,чи,та) і похідні(щоб, якби, проте, буцімто).

Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.

І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.

Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.

Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?