Текст для редагування (записати відредагований) :
Ольга Кобиляньська, “Миланхолійний вальс”
Неможу слухати миланхолійної музики. А вже най менше такої що преваблює зразу душу ясними до танцю
визиваючими грациозними звуками, а від так, зрікаючися їх незамітно льється лиш одною широкою струєю смутку! Я
роспадаюся тоді в чуття і неможу опертися настроєві сумному мов креповий флер якого позбутися мені нетак лехко. За те як пронесется музика блиску я подвійно живу. Обнімала би тоді цілий сьвіт заявляючі далеко-широко що музика
грає! І класичну музику люблю. Навчила мене її розуміти і відгадувати по “мотвах”, одна з моїх товарищок якої душа не
мов складалася з тонів і була сама олицетворина музика. Вона вічно шукала гармоніі. В людях в їх відчувані в їх
відносинах до себе і до природи…

Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвійно живу. Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає! І класичну музику люблю. Навчила мене її розуміти й відгадувати по "мотивах", одна з моїх товаришок, якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика. Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи...

не забудь подякувати.