У цей час у місті Упсалі було собі двоє студентів. Одного звали Щасливець, бо йому завжди таланило, а другого — Невдаха, бо йому ні в чому не велося. Щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору. Того дня, як ворон Батакі попав у «сірчану кухню», Щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена. Вранці він устав і подумав, як усе добре складається. Друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. Навіть дивно, що йому так щастить. Студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити. «Власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,— адже я все знаю. Та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».
Щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору.
Того дня, як ворон Батакі попав у «сірчану кухню», Щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена.
Вранці він устав і подумав, як усе добре складається. Друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. Навіть дивно, що йому так щастить.
Студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити.
«Власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,— адже я все знаю. Та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».