Я не скажу, що мистецтво для мене понад усе. Воно є в моєму житті ще з дитинства, коли мати зажуреним голосом співала мені колискової, бо я був дуже крикливий. Спати не давав, а як приспить мене, то години зо дві спокою в домі. А потім знов співи. Ще нічого не розумів, а музика і поезія вже були біля мене.
Малим я видирався на диван, щоб роздивится картину, яка на стіні у нас вдома: озеро, чотири дерева, ліс вдалині. Здаля — мов живе, поблизу — шматки фарби наляпані будь-як.
Вдома багато співають старовинні романси. Ну і в школі розповідають дещо. Оце, мабуть, і все. Сам я не співаю, не граю, не малюю. Тільки дивлюся й слухаю.
Музика стає шумовим фоном нашого — отже, й мого — життя. Найгірше, що нічого не можу вдіяти: я не хочу слухати, а він хоче, хоч нічого і не розуміє. Бо музику треба слухати серцем, віддаючись їй повністю, а не під час прання шкарпеток чи розв'язання задач з алгебри. Зараз добре розумію відомі слова Олександра Довженка: "Раніше на містку співали дівчата, а тепер кричить радіо. І хоч би озирнулося, кляте, чи його хтось слуха?" От і все мистецтво у моєму житті.
-Привіт, я чув, що ти подорожував? -Так, тільки-но приїхали. Дуже приємна подорож. А ти не збираєшся в мандри? -Я нещодавно був, але зовсім недалеко. Але все одно у мене залишилися незабутні враження, як у казці! -Ну бувай, до скорої зустрічі! -Бувай!
2.)- Привіт, друже! давно не бачилися! як ся маєш? - Дякую, добре, а ти як? Твоя мала вже ходить у дитячий садок? - Так, учора вже був маленький спектакль. Вона в мене зірка... - Щастить тобі...а дружина твоя, гарнюня, як почувається? - Декілька днів потому вона повернулася із Європи, відпочивала там із подругою. А як твоя родина? Як твій син? - Мій аболтус краще за всіх... школу прогулює, домашнє завдання робити не бажає, тільки в інтернеті сидить...а це тільки сьомий клас...що буде далі... - Не переймайся, усе буде добре, згадай нас у його віці... - Так, лупцювали один одного у школі на перервах...у футбол грали... - Я вважаю ти не такий поганий батько, що б в тебе був поганий син! Виросте, допомагати буде. Але ти мене вибач, я маю ще по роботі зайти до одного чоловіка, я маю бігти. Був радий тебе побачити. - Я теж, заходь до нас у гості із своєю родиною, наприклад, у неділю. - Дякую за за я як раз маю пару пляшок німецького пива...дружина привезла.. добре...я побіг!
3.)– Кажуть, що у вас нова квартира? – Так. За мо тебе на новосілля. – Дякую. З великим задоволенням. А скільки кімнат у вашій квартирі? – Наша квартира велика, маємо чотири кімнати: вітальню, спальню, кімнату, де живе бабуся, і кімнату, де живе мій брат. – Кімнати окремі? – Так, усі двері виходять у передпокій. – Є всі вигоди? – Так, телефон, гаряча вода, газ. – А який у вас поверх? – Дев’ятий. У будинку є ліфт ще раз за за на новосілля. Обов’язково прийду.
Мистецтво у моєму житті
Я не скажу, що мистецтво для мене понад усе. Воно є в моєму житті ще з дитинства, коли мати зажуреним голосом співала мені колискової, бо я був дуже крикливий. Спати не давав, а як приспить мене, то години зо дві спокою в домі. А потім знов співи. Ще нічого не розумів, а музика і поезія вже були біля мене.
Малим я видирався на диван, щоб роздивится картину, яка на стіні у нас вдома: озеро, чотири дерева, ліс вдалині. Здаля — мов живе, поблизу — шматки фарби наляпані будь-як.
Вдома багато співають старовинні романси. Ну і в школі розповідають дещо. Оце, мабуть, і все. Сам я не співаю, не граю, не малюю. Тільки дивлюся й слухаю.
Музика стає шумовим фоном нашого — отже, й мого — життя. Найгірше, що нічого не можу вдіяти: я не хочу слухати, а він хоче, хоч нічого і не розуміє. Бо музику треба слухати серцем, віддаючись їй повністю, а не під час прання шкарпеток чи розв'язання задач з алгебри. Зараз добре розумію відомі слова Олександра Довженка: "Раніше на містку співали дівчата, а тепер кричить радіо. І хоч би озирнулося, кляте, чи його хтось слуха?" От і все мистецтво у моєму житті.
1.)-Привіт, Миколо!
-Привіт, я чув, що ти подорожував?
-Так, тільки-но приїхали. Дуже приємна подорож. А ти не збираєшся в мандри?
-Я нещодавно був, але зовсім недалеко. Але все одно у мене залишилися незабутні враження, як у казці!
-Ну бувай, до скорої зустрічі!
-Бувай!
2.)- Привіт, друже! давно не бачилися! як ся маєш?
- Дякую, добре, а ти як? Твоя мала вже ходить у дитячий садок?
- Так, учора вже був маленький спектакль. Вона в мене зірка...
- Щастить тобі...а дружина твоя, гарнюня, як почувається?
- Декілька днів потому вона повернулася із Європи, відпочивала там із подругою. А як твоя родина? Як твій син?
- Мій аболтус краще за всіх... школу прогулює, домашнє завдання робити не бажає, тільки в інтернеті сидить...а це тільки сьомий клас...що буде далі...
- Не переймайся, усе буде добре, згадай нас у його віці...
- Так, лупцювали один одного у школі на перервах...у футбол грали...
- Я вважаю ти не такий поганий батько, що б в тебе був поганий син! Виросте, допомагати буде. Але ти мене вибач, я маю ще по роботі зайти до одного чоловіка, я маю бігти. Був радий тебе побачити.
- Я теж, заходь до нас у гості із своєю родиною, наприклад, у неділю.
- Дякую за за я як раз маю пару пляшок німецького пива...дружина привезла.. добре...я побіг!
3.)– Кажуть, що у вас нова квартира?
– Так. За мо тебе на новосілля.
– Дякую. З великим задоволенням. А скільки кімнат у вашій квартирі?
– Наша квартира велика, маємо чотири кімнати: вітальню, спальню, кімнату, де живе бабуся, і кімнату, де живе мій брат.
– Кімнати окремі?
– Так, усі двері виходять у передпокій.
– Є всі вигоди?
– Так, телефон, гаряча вода, газ.
– А який у вас поверх?
– Дев’ятий. У будинку є ліфт ще раз за за на новосілля. Обов’язково прийду.