Рано чи пізно кожен із нас створить сім'ю. Уже зараз починаєш задумуватися: у чому полягає таємниця сімейного щастя? Кожен знаходить свою відповідь залежно від уподобань, вдач життя. Однак існують родинні цінності, які зрозумілі всім без винятку.
По-перше, у щасливій родині панують взаєморозуміння і взаємоповага. Люди обирають собі супутника чи супутницю життя не тільки за вроду і талант, тут велике значення має спільність поглядів на принципові життєві питання, схожість звичок тощо.
Недарма існує вислів "друга половина": найдорожча людина з тобою завжди нерозлучна. Тож як цією половиною може бути людина, яка не згодна з тобою, не цінує і не поважає твоїх уподобань і захоплень?
Проте слід пам'ятати: не треба вимагати від другої половини повного "розчинення" в тобі. У кожного члена сімейної пари має залишатися власний "простір", свобода дій.
Існує вислів, що життя вдвох — не соло, а симфонія. Тож не треба перекладати всю відповідальність, зокрема, за розвиток стосунків на супутника. Знаємо багато прикладів (як із життя, так і з книжок та фільмів), коли родина розпадалася через небажання одного партнера порозумітися з іншим, через прагнення нав'язати свою лінію поведінки, мовляв, я поводжуся, як хочу, а ти пристосовуйся. Не хочеш?! Ну то прощавай! Ця тактика безперспективна й ні до чого, крім розлучення, не призводить. Тільки в "симфонії", коли задля коханої людини йдеш на поступки, а вона, у свою чергу, робить все для тебе, можливе родинне щастя.
Ось ще (це зовсім маленький твір) Як забезпечити добробут і щастя у родині
Щоб у родині завжди панували щастя і добробут, треба, щоб усі члени сім’ї любили один одного, піклувалися один про одного і допомагали один одному. Взаєморозуміння, взаємоповага та взаємопідтримка дуже важливі: без них не може бути щастя у родині. Щодо добробуту, то для того, щоб його досягти, треба працювати всім. Навіть діти можуть зробити свій внесок, наприклад, допомагаючи дорослим у домашніх справах. Адже тоді тато й мама зможуть краще відпочити і у них залишиться більше сил, в тому числі і для праці. Я вважаю, що щастя і добробут у родині будують усі її члени, від малих до старих.
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
По-перше, у щасливій родині панують взаєморозуміння і взаємоповага. Люди обирають собі супутника чи супутницю життя не тільки за вроду і талант, тут велике значення має спільність поглядів на принципові життєві питання, схожість звичок тощо.
Недарма існує вислів "друга половина": найдорожча людина з тобою завжди нерозлучна. Тож як цією половиною може бути людина, яка не згодна з тобою, не цінує і не поважає твоїх уподобань і захоплень?
Проте слід пам'ятати: не треба вимагати від другої половини повного "розчинення" в тобі. У кожного члена сімейної пари має залишатися власний "простір", свобода дій.
Існує вислів, що життя вдвох — не соло, а симфонія. Тож не треба перекладати всю відповідальність, зокрема, за розвиток стосунків на супутника. Знаємо багато прикладів (як із життя, так і з книжок та фільмів), коли родина розпадалася через небажання одного партнера порозумітися з іншим, через прагнення нав'язати свою лінію поведінки, мовляв, я поводжуся, як хочу, а ти пристосовуйся. Не хочеш?! Ну то прощавай! Ця тактика безперспективна й ні до чого, крім розлучення, не призводить. Тільки в "симфонії", коли задля коханої людини йдеш на поступки, а вона, у свою чергу, робить все для тебе, можливе родинне щастя.
Ось ще (це зовсім маленький твір)
Як забезпечити добробут і щастя у родині
Щоб у родині
завжди панували щастя і добробут, треба, щоб усі члени сім’ї любили один
одного, піклувалися один про одного і допомагали один одному. Взаєморозуміння,
взаємоповага та взаємопідтримка дуже важливі: без них не може бути щастя у
родині. Щодо добробуту, то для того, щоб
його досягти, треба працювати всім. Навіть діти можуть зробити свій внесок,
наприклад, допомагаючи дорослим у домашніх справах. Адже тоді тато й мама зможуть
краще відпочити і у них залишиться більше сил, в тому числі і для праці. Я
вважаю, що щастя і добробут у родині будують усі її члени, від малих до старих.
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.