Навесні, коли рясним білоцвіттям каштанів і акацій закипає Київ, вечорами синіми виходжу я на круті й зелені схили Дніпра. Знайомою стежкою пробираюся в парк до Аскольдової могили, сідаю на лаві під білим наметом розквітлої акації і слухаю дивний зачарований гомін землі.
Солодкі пахощі настояних на сонці акацій пливуть у повітрі, злегка паморочать голову й викликають у душі терпкий смуток. У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї. І пісні запізнілих молодих веслярів линуть знизу від річки, котяться над дніпровськими плесами.
Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень, схвильований шепіт, притишені сміхи.
То виходить юність на дніпровські кручі, під місяць і зорі, де білим полум’ям свічок догорають каштани.
Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини. Срібне мереживо заплітає в їхні рясні крони місяць, ласкавий вітер голубить їхні кучері.
Привіт.Хоча ти зараз коло мене в кімнаті,читаєш книжку,я пишу тобі листа,ніби ти на відстані від мене.Насправді так...я не маю часу з тобою поговорити,а коли й маю,ти зайнята.Ти моя сестра,ялеми не дуже схожі. Пам*ятаєш,як ми сиділи в літку у саду,і уявляли себе принцесами,поки ці думки не розвіє мамин клик,який не можна було зрівняти з будь-яким іншим. ...ми були такі малі... .Пам*ятаєш,як ми грілись під теплим дощем,який грався з нами,поки його не злякає суворий вигляд бабусі,яка сварилась,бо переживала,щоб ми не захворіли,а коли ми хворіли,то хворіли одночасно,бо разом встрявали в проблеми.
Білоцвіття каштанів.
Навесні, коли рясним білоцвіттям каштанів і акацій закипає Київ, вечорами синіми виходжу я на круті й зелені схили Дніпра. Знайомою стежкою пробираюся в парк до Аскольдової могили, сідаю на лаві під білим наметом розквітлої акації і слухаю дивний зачарований гомін землі.
Солодкі пахощі настояних на сонці акацій пливуть у повітрі, злегка паморочать голову й викликають у душі терпкий смуток. У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї. І пісні запізнілих молодих веслярів линуть знизу від річки, котяться над дніпровськими плесами.
Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень, схвильований шепіт, притишені сміхи.
То виходить юність на дніпровські кручі, під місяць і зорі, де білим полум’ям свічок догорають каштани.
Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини. Срібне мереживо заплітає в їхні рясні крони місяць, ласкавий вітер голубить їхні кучері.