Тестові завдання 1. виберіть складносурядне речення, у якому допущено пунктуаційну помилку. a) море велике, та вода не годиться (народна творчість). б) минулася буря – і сонце засіяло (м. рильський). b) хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї (в. сосюра). г) хутенько казка мовиться, та не так-то хутко діло робиться (марко вовчок). 2. позначте складносурядне речення, у якому не потрібно ставити кому (розділові знаки пропущено). a) жде спрагла земля плодотворної зливи і вітер над нею гуляє бурхливий (і. франко). б) грає сонце в горщиках і весело виблискують гори гончарського добра (м. хвильовий). b) на галявину зрідка навідуються зграї птахів або інколи загляне лисиця (остап вишня). г) улітку в містечку збирали вишні, сливи, яблука і тоді пахло на базарах забутою старовиною (м. хвильовий). 3. одночасність подій виражають частини складносурядного речення (розділові знаки пропущено) а багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно. б раптом заблискотів заколихав вогнями весь правий берег і стало видно скіфські могили над дніпром і лівобережні піски. в біла стежка в далечі губилась а мені у безтурботні дні назавжди навіки полюбились ніжні і замріяні пісні. г одна хвилинка темного горя і вмить усміхнулось направо усміхнулось наліво і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. 4. складносурядним із протиставними відношеннями між частинами є речення а запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії. б темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі. в була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя. г ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг. д лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі. 5. складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення сонце вибрати а рожеві плями по піску. б і тепло разом із собою забирало. в і надворі починало вже темніти. г ніби пірнало в безкрає море. д і накладало ніжні сліди на берег.
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.