Тестові завдання з вибором однієї правильної відповіді 1. усі слова пишуться зі знаком м'якшення в рядку: а корис..тю, різ..бяр, різ..ко б т..мяний, добровол..ці, розріс..ся в людс..кість, камін..чик, бат..ків г стіл..чик, їдал..ня, совіст.. д дон..ці, кін..цівка, вуз..кий 2. апостроф не пишеться в усіх словах у рядку: а мор..як, різдв..яний, зв..ялити б брукв..яний, мавп..чий, черв..як в б..язь, мад.яр, пан..європейський г медв..ний, моркв..яний, стеф..юк д грав..юра, розм..якшити, кап..юшон 3. подвоєння й подовження приголосних відбуваються в усіх словах у рядку: а годин..ик, шален..ий, родин..ий б спросон..я, жит..євий, священ..ик в військ..омат, піддаш..я, виніс..я г мід..ю, зран..я, попідтин..ю д затиш..я, стат..я, кам'ян..ий 4. м'який знак не вживається в усіх словах рядка: а п'ятисот, пріс.чин, сторін..ці б шкатул..ці, уман.хький, хорол.хький в колодяз..на, воз..ня, шіст..десят г тон..ше, кін..чик, стіл..чик д піз..ні, уман..щина, жен..шень 5. немає орфографічної помилки в рядку: а в'юнкий, ввічливий, донечина б беззастережний, бюрократ, пів'яблука в краков'як, передмісьтя, радомишльський г польський, і, різбяр д пісня, уманьщина, морквяний 6. усі слова написано правильно в рядку: а у хатинці, вирізблюється, сьомий б плаский, хуторяньці, харківський в цвірінькати, боязко, велетеньські г київщина, женьшень, скринці д емальований, няньчити, гуцульщина.
- Вибачте, можете передати за проїзд. - Попросив пасажир у автобусі.
- Звісно, - Сумно відповідає чоловік.
- У вас щось траплося?
- Зараз в цій країні завжди щось трапляється, то вб'ють когось, то без даху залишать. - Відповів чоловік.
- Це ви про що? - спитала інша жінка.
- Я про події на сході України, як можна про це не знати. Стільки людей там помирає, стають інвалідами. Стільки людей залишилися без рідних, тому що вони пішли на цю війну.
- А так що саме з вами трапилося? - спитав майже не весь автобус.
- А я втратм все. У мене колись був й будинок, й родина, й машина, але будинок весь обстріляли, мого батька й двох братів вбили, й сина вбили, а машину підірвали. - Сказав чоловік й з його ока побігла сльозинка. - Мені пора вже моя зупинка. - Сумно промовив чоловік й пішов до вихода.
Колись люди, які жили на Донбасі були звичайними українцями, які жили мирно й спокійно. А зараз ці люди або помирають на війні, або стають бездомними.
Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові.
Також я думаю, що забути Батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. Адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. Можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває.
Люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами України не знадобляться. Наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. І відмовляються від неї!
Але така позиція, на мій погляд, не має фундаменту правди під собою. Всі надбання, які дала Батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. В тому числі до знайти хорошу роботу, нових друзів. Варто лише поглянути на них!
У романі І. Багряного «Тигролови» описана родина Сірків, які зберегли українські традиції на Далекому Сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! Ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника Миколу Гоголя. Він став відомим автором у Санкт-Петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців.
Втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або)
Часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою Батьківщину. Людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. Тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. Звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. Але приклади існують.
З цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця України я би не став. Але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. Така моя думка.
Втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. Чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає Батьківщину. Вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до Батьківщини та береже його.
Добрими прикладами українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були Тарас Шевченко та Леся Українка. Де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! Тарас Шевченко був вимушений провести у засланні в Середній Азії багато років. Але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним.
Але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. Рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду.
Я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. Наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! А доступу до Інтернету, наприклад, немає. Чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. Тоді б я людину не засуджував.
А от коли переїжджі громадяни України зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. Адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався.
Батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. І прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.