Трансформуйте речення так, щоб присудок став відокремленим означенням, а речення було ускладнене відокремленою обставиною. Речення: Кожен наслідок зумовлений своєю причиною.

насамперед кожен із нас повинен задуматися про те, чи є в його житті реальний вчинок яким він пишається. адже у кожного з нас є свої рамки гордості і інших відчутів. комусь варто пишатися тим що він спас бездомну тваринку від голодної смерті, для іншого це лишень повсягдневна робота якою він аж ніяк не пишається, а робить її залюбки для своїх цілей. тому перш за все ви повині задуматися чи є на вашому життєвому досвіді речі і вчинки якими ви дійсно можете пишатися.

вчинок яким можна пиштися несе за собою багато значення. перш за все це повинен бути добрий вчинок, адже пишатися злом і кривдою не можна. також цим вчинком ви повинні зробити добро для когось а не для себе, адже саме тоді цей вчинок можна вваати дійсно достойним вашої поваги і поваги оточуючих людей.

нажаль сьогодення, на мою думку, залишає мало простору для героїчних вчинків, нечасто знайдеться гідний приклад для наслідування. також правдою являється те що людина яка дійсно здійснила хороший і вартий уваги героїчний вчинок ніколи не готова це визнати, адже дійсно на геройські вчинки здатна гідна, смілива і скромна людина. саме тому я вважаю, що пишатися вчинком, хай і дуже правильним, дещо зарозуміло і високомірно, що насправді не дуже красиво.

в цілому, поважати себе за вчинок яким можна пишатися допустимо, але перш за все ви повинні робити це в собі і не виказувати гордість за себе іншим. якщо цей вчинок дійсний вартий уваги і поваги, то оточуючі обовязково так чи інакше зможуть його оцінити по справедливості.

саме тому як можна частіше здійснюйте вчинки якими дійсно варто пишатися, адже ви насправді цього заслуговуєте. також не гайте свого часу і іншим.

-Пані Наталя, чому би нам не влаштувати для учнів екскурсію по Київу, ми уже усюди були. А от у Києві ні.-,запитала учениця 8-Б класу.
-Оленко, а знаєш, я подумаю над твоєю пропозицією. Ми дійсно за 10 років уже усюди побували. Чомі би дітям не побачити красу столиці рідного міста? Я напевно пошлю Аню і Оленку. Нехай дадуть оголошення усім класним керівникам. Я думаю, діти будуть згодні на цю ідею.
-Дякую, що вислухали. Ах, доречі, я зараз попереджу Іванку,мою сестру, може вона не відмовится.
-Добре, знову дякую за ідею, Оленко!До побачення.
-До побачення Пані Наталя.