Чи можлива безмежна свобода в суспільстві? Чи багато людей про це замислювались? Мабудь так! Давайте подумаємо про те, що як би таке було б можливо, то які б були наслідки? Безмежною свободою можна користуватись де завгодо і як завгодно. Але чи це потрібно нам у суспільстві, де живемо ми разом. Не одна людина, а багато. Якщо б кожний керувався таким принципом, що в мене є все що я хочу, я можу робити що завгодно, незважаючи на оточуючих мене навколо людей. До чого це би привело? Правильно: до повного хаосу в світі! Чому? Тому що ніхто б не звертав увагу на особистий простір, на особисту свободу іншого. Кожний робив би що захотів. Ми живиме у суспільстві, де потрібно поважати іншого, поважати його права, свободу. А без поваги не буде розумного проживання всім людям разом. Тому і саме питання не доречне! Безмежної свободи у суспільстві бути не може!
Герой вірша Т. Шевченка "Думка" залишив удома стареньких батьків, кохану дівчину. Він сподівався, що на чужині знайде кращу долю. Тяжке життя змусило його перебратися на інший берег синього моря. Хоча внутрішній голос підказував:
На чужині не ті люди,
Тяжко з ними жити.
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
Герой вірша "Думка" — не одинокий у своїх стражданнях. Після того як Катерина II знищила Запорозьку Січ, козаки розбрелися по світу у пошуках кращої долі. Багато їх загинуло на чужині. Дехто пустив коріння у чужих краях. Однак всі вони сумували за степами, за Дніпром і за козацтвом.
У Т. Шевченка козак не знайшов свою долю за синім морем. Знайшов він горе і розчарування. Згорьований, сидить він на іншому березі синього моря і з сумом проводжає ключі журавлів, які летять до рідного дому:
А журавлі летять собі
На той бік ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Гіркоту роздумів козака підсилює образ моря. Воно грає собі, а синій колір підкреслює холодну байдужість і безнадійність. Ось і Дніпрова вода впадає у Чорне море, наче в бездонну прірву, звідки немає вороття. Як немає вороття до рідного дому знедоленій людині. Адже шляхи повернення на батьківщину "заросли тернами".
Чи можлива безмежна свобода в суспільстві? Чи багато людей про це замислювались? Мабудь так! Давайте подумаємо про те, що як би таке було б можливо, то які б були наслідки? Безмежною свободою можна користуватись де завгодо і як завгодно. Але чи це потрібно нам у суспільстві, де живемо ми разом. Не одна людина, а багато. Якщо б кожний керувався таким принципом, що в мене є все що я хочу, я можу робити що завгодно, незважаючи на оточуючих мене навколо людей. До чого це би привело? Правильно: до повного хаосу в світі! Чому? Тому що ніхто б не звертав увагу на особистий простір, на особисту свободу іншого. Кожний робив би що захотів. Ми живиме у суспільстві, де потрібно поважати іншого, поважати його права, свободу. А без поваги не буде розумного проживання всім людям разом. Тому і саме питання не доречне! Безмежної свободи у суспільстві бути не може!
Объяснение:
Объяснение:
Герой вірша Т. Шевченка "Думка" залишив удома стареньких батьків, кохану дівчину. Він сподівався, що на чужині знайде кращу долю. Тяжке життя змусило його перебратися на інший берег синього моря. Хоча внутрішній голос підказував:
На чужині не ті люди,
Тяжко з ними жити.
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
Герой вірша "Думка" — не одинокий у своїх стражданнях. Після того як Катерина II знищила Запорозьку Січ, козаки розбрелися по світу у пошуках кращої долі. Багато їх загинуло на чужині. Дехто пустив коріння у чужих краях. Однак всі вони сумували за степами, за Дніпром і за козацтвом.
У Т. Шевченка козак не знайшов свою долю за синім морем. Знайшов він горе і розчарування. Згорьований, сидить він на іншому березі синього моря і з сумом проводжає ключі журавлів, які летять до рідного дому:
А журавлі летять собі
На той бік ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Гіркоту роздумів козака підсилює образ моря. Воно грає собі, а синій колір підкреслює холодну байдужість і безнадійність. Ось і Дніпрова вода впадає у Чорне море, наче в бездонну прірву, звідки немає вороття. Як немає вороття до рідного дому знедоленій людині. Адже шляхи повернення на батьківщину "заросли тернами".