Якщо обидва головні члени речення вираженііменниками або кількісними числівниками у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає, наприклад:
Природа – наймудріший співрозмовник, рівного їй нема (Є. Гуцало).
Наш народ – океан (П. Тичина).
Якщо підмет і присудок або один із цих членів вираженийінфінітивом, наприклад:
Дитину народить – нелегка справа то…(В. Сторожук).
Зрадити душу – найнижче рабство (М. Луків).
Життя прожити — потоптати сум, єством своїм прославити людину! (А. М’ястківський).
Працювати — не бідувати (Нар. тв.).
Якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або інфінітивом, приєднується до підмета за до слів це (це є), оце, то, ось, (це) значить, наприклад:
Коровай – то щедрість нив (М. Костін).
А календар – це непомітний кущик, який щодня скидає по листочку (В. Сторожук).
1. Його роги нагадували осінній низькорислий кущ, із якого обнесло листя;
2.Він потрапив у заповідник, через тайгу.
3.Коли лось ступив на лід, то під ним приглушено торохнуло, а далі, коли йшов до річки, щоб напитись води
4. Хлопчики приїхали по хмиз
5.У ранню весну.
6.Його врятували хлопці.
7.дядько Шпичак.
8.Лося підстрелив мисливець.
9.Дядько Шпичак.
10. червоні од недавнього розпачу
11.Роги лося.
12.Шпичак давно вистежував того лося
13.Сильна, велика тварина:"Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя "
Обережний "Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Стежечка ледь протоптана — по ній почали ходити не так давно, — ї лось принюхувався, чи не пройшов по ній вовк, або лис, або людина.
Звик до людей;"Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Лось не боявся людей"
Спритний, швидкий;"Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари"
Спраглий;"Йшов до ополонки, щоб напитись води"
Стривожений, переляканий, відчайдушний;"«Тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали, і лось зрушив із лежбища, а потім і побіг…. Він усіма чотирма ногами спробував одштовхнутись, але ратиці були вже у воді, і лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Не раз конвульсивно здригнувся тілом, вкладаючи всю силу і весь відчай у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. На мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига знову тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Ревнув, кличучи на до його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червоним розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося однією ногою,— друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці закров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою….»
Життєлюбний;"«Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, мчала не так швидко, не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти під лід. Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Збирався до свого вирішального кидка і, коли знову не пощастило, лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що пробуватиме безперервно, поки дихатиме»
14. Автор не дає братам імен, а лише
називає їх «підберезовиками».
Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають
узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні
сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань
приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька
разів більший за них. Це їм вдається, але захистити
тварину від жорстокості іншої людини виявляється
нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на
думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й,
Якщо обидва головні члени речення вираженііменниками або кількісними числівниками у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає, наприклад:
Природа – наймудріший співрозмовник, рівного їй нема (Є. Гуцало).
Наш народ – океан (П. Тичина).
Якщо підмет і присудок або один із цих членів вираженийінфінітивом, наприклад:
Дитину народить – нелегка справа то…(В. Сторожук).
Зрадити душу – найнижче рабство (М. Луків).
Життя прожити — потоптати сум, єством своїм прославити людину! (А. М’ястківський).
Працювати — не бідувати (Нар. тв.).
Якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або інфінітивом, приєднується до підмета за до слів це (це є), оце, то, ось, (це) значить, наприклад:
Коровай – то щедрість нив (М. Костін).
А календар – це непомітний кущик, який щодня скидає по листочку (В. Сторожук).
Объяснение:
1. Його роги нагадували осінній низькорислий кущ, із якого обнесло листя;
2.Він потрапив у заповідник, через тайгу.
3.Коли лось ступив на лід, то під ним приглушено торохнуло, а далі, коли йшов до річки, щоб напитись води
4. Хлопчики приїхали по хмиз
5.У ранню весну.
6.Його врятували хлопці.
7.дядько Шпичак.
8.Лося підстрелив мисливець.
9.Дядько Шпичак.
10. червоні од недавнього розпачу
11.Роги лося.
12.Шпичак давно вистежував того лося
13.Сильна, велика тварина:"Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя "
Обережний "Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Стежечка ледь протоптана — по ній почали ходити не так давно, — ї лось принюхувався, чи не пройшов по ній вовк, або лис, або людина.
Звик до людей;"Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Лось не боявся людей"
Спритний, швидкий;"Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари"
Спраглий;"Йшов до ополонки, щоб напитись води"
Стривожений, переляканий, відчайдушний;"«Тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали, і лось зрушив із лежбища, а потім і побіг…. Він усіма чотирма ногами спробував одштовхнутись, але ратиці були вже у воді, і лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Не раз конвульсивно здригнувся тілом, вкладаючи всю силу і весь відчай у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. На мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига знову тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Ревнув, кличучи на до його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червоним розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося однією ногою,— друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці закров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою….»
Життєлюбний;"«Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, мчала не так швидко, не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти під лід. Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Збирався до свого вирішального кидка і, коли знову не пощастило, лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що пробуватиме безперервно, поки дихатиме»
14. Автор не дає братам імен, а лише
називає їх «підберезовиками».
Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають
узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні
сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань
приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька
разів більший за них. Це їм вдається, але захистити
тварину від жорстокості іншої людини виявляється
нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на
думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й,
інколи, її найбільший ворог.
Объяснение: