Я казала це вже неодноразово і продовжую це стверджувати: Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому…. Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.
Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.
Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.