Треба виправити помилки Криниця
(Роз,с)логе (С,с)ело стояло у величезній балці…оточеній (не)бач(и,е)ної краси різно..барвними луками (й,і) таємничо… (при,пре)красними лісами, а балкою протікала …виляючи ст(е,и)пова прозоро…блакитна річечка. Один бік балки (з,с)ривався високою кручею. Скеля… пр(е,и)павши рихлою землею… поросла деревами…начедівчина…красуня (в,у)бралася у (що) (най)пишні(ш,щ)і шати. По…між них вилася змією сте(ж,ш)ка, що доводила до тонесен…кого…дерев..яного…(з,із) (не)високими п(е,и)рилами… містка через річку. Пробравшис… стежкою… Марко ( з,с)вернув до криниці з пр…х…лодною в…дою.
Криниця била із кам…яної скелі. Здавалося, якась величезна (не)звич(а,я)йно … ка(з,с)кова сила викинула (із,з) з…млі страше(н,нн)у кам…яну брилу. Вода витікала чистою холодною течією. Навколо було камі(н,нн)я … складене людс … кою рукою. (аби)хтось змурував цямриння, а на нім поставив давній …язичнец…кий образ. Не було вже видно вибагливого малювання де…не…де пр(е,и)крашаючого криницю, але, незважаючи на це, (що)року на (З,з)елені (С,с)вята дівч(я,а)та квітчали ікону… (роз,с)ташовану над криничкою.
О(д,т) ц…го місця віяло несказа(н,нн)ою красою. Трохи о(д,т)ступивши від скелі… (роз,с)кинувся (неаби)який гайок. Верховіття дерев було нижче від скелі. Марко любив коли…не…коли здиратися збоку на скелю й сидіти там …дивлячись на блакитне небо… нерухоме каміння й тремтяче листя.
пропоную скласти схоже
Объяснение:
У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм "виріс" молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися "Універсами". їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе "Лотта" стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.
Я люблю свою вулицю будь-якої кори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.
Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.
Земле барвінкова, дай мені здоров"я. Назвати нашу землю «барвінковою» міг тільки справжній поет. Таким поетом є Петро Мойсейович Перебийніс. Він написав багато віршів про рідну землю, про природу рідного краю. Його душа тонко відчуває красу довкілля і щиро вболіває за ті тортури, яких їй доводиться терпіти від людської жорстокості та недбальства.
У світі є багато різних країн. І, мабуть, кожна з них приваблива по-своєму. В деяких з них приємно відпочивати, в інших – оглянути пам»ятки, в якихось – підкоряти вершини або ж океани. Але ми завжди повертаємося туди, де нам найприємніше, - додому, в Україну. Україно, ти чарівна й неповторна, твоя земля – найродючіша, а люди – наймиліші.
Минулися часи, коли флорою опікувалася богиня Флора, а фауною – богиня Фауна. Отож, тепер за все відповідає людина, яка живе на цій землі. Все, що їй потрібно, людина отримує від природи. Кожен з нас скаже, що він любить природу. Можливо, це так, але хто ж тоді розводить в лісі вогнища, від яких вигорають цілі гектари насаджень? Хто залишає сміття на галявинах та в ярах? Хто забруднює водойми пластиковим сміттям? Хто по-браконьєрському підло вбиває тварин? Це людина.
Переглянути таке ставлення до природи, покаятися та почати її по-справжньому любити, стати справжнім господарем на землі теж повинна людина. Люди, зрозумійте, що ніхто, крім нас, цього не зробить.
А барвінкова земля дасть нам і здоров"я, і їжу, і одяг, і житло – все, що має, віддасть людині.