Кожна людина неповторна, вона має свою стежку, котра переповнена перешкодами, щасливими моментами, труднощами і крутими поворотами. Звісно, кожен сам вирішує, якою буде його стежка: переповнена яскравими квітами або уся в калюжах та бруді. І кожне рішення, кожен вчинок – змінює цю стежку. Наше минуле – це підґрунтя майбутнього, заголовна сторінка нашої життєвої книги.Ще здавна люди пишалися своєю історією. В українській літературі існує багато історичних розповідей. Це і "Слово про Ігорів похід", і "Чорна рада", і навіть "Плач Ярославни". Такі книжки розповідають нам про події, котрі відбувалися далеко у минулому. Про героїчні вчинки людей, котрих забула земля, але не забула історія. Ми повинні знати історію нашого краю, імена людей, котрі пали на полі бою заради нашого щасливого майбутнього. І я ніколи не забуду ні Івана Мазепу та його героїчні вчинки, ні душевні вірші Тараса Шевченка, і навіть Лесину «Лісову пісню». Мені також хочеться зробити щось значне для світу, щоб і моє ім’я передавалося з рук в руки, з уст в уста.Усім відомий філософ Гете казав: "людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього". Дійсно, щоб іти великими кроками по твердій стежці, треба пам’ятати тих, хто її побудував.В завершенні своїх слів, я хочу сказати, що усі ми живемо для майбутнього. Саме ми робимо шлях майбутнім поколінням, саме від нас залежить, яким повітрям вони будуть дихати, які книжки читати та які людські якості будуть ставити на перший план. Без минулого – немає майбутнього!
