Іван Якович Франко — визначний майстер слова. Видатний прозаїк і літературознавець, драматург і перекладач, журналіст і критик, фольклорист і етнограф. А ще — неперевершений поет-лірик. У багатогранній творчій спадщині Франка визначне місце належить його ліриці.
Простотою і глибиною своєї поезії митець мені дуже близький. Особливо зворушує його ніжна, неповторна інтимна лірика, вірші про кохання.
Мій улюблений вірш — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», який увійшов до відомої збірки поета «Зів'яле листя», що побачила світ ще 1886 року, але хвилювала, хвилює й хвилюватиме ще багато років справжніх шанувальників неперевершеного таланту Франка.
Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» написана на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна...» У вірші змальовано ча рівний образ дівчини, що є водночас джерелом і радості, і муки ліричного героя. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Незвичайна врода дівчини бентежить душу юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає йому на серце.
Сила і складність почуттів героя дістають своє виявлення у контрастних епітетах і порівняннях, що йдуть від народної пісні. Вродою дівчина — «з горіха зерня», а серцем — «колюче терня», уста її — «тиха, молитва», а слово — «гостре, як бритва». Очі дівчини — «темніші ночі», сама ж вона — «ясная зоря». Такі суперечності в образі коханої приводять ліричного героя до висновків, сповнених психологічного контрасту:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Проте немає підстав твердити, що лірична героїня черства чи жорстока. Суть справи складніша, адже вона не любить. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їхнім чаром, «що то запалює серце пожаром». Але для нього вона втрачена назавжди. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце. Читаєш рядки чудової поезії і дивуєшся, як поетично і разом з тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, всю гіркоту нерозділеного кохання.
Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» — прекрасна пісня великої любові, задушевна сповідь, що хвилює нас своєю простотою, щирістю, художньою довершеністю. Покладена композитором А. Кос-Анатольським на музику, ця поезія стала для багатьох улюбленим романсом.
Жалість людини до себе по повному праву вважається однією з найбільш негативних руйнівних для неї емоцій. І ця емоція руйнує все не тільки всередині неї, а і навколо. Крім цього, жалість є причиною негативного мислення, яке нічого доброго в собі не несе. І, навіть, якщо людина не ідентифікує свій стан як жалість до себе, існувати цей прояв може, незалежно, тобто автономно. Людина, яка хоча б раз піддається жалості до себе, дає їй всі шанси на постійне управління своєю поведінкою і свідомістю. І з плином часу цій емоції вже будуть не потрібні ніякі зовнішні обставини для того, щоб «працювати», оскільки джерелом її дії будуть тривожність, страхи та невпевненість. Людина, яка страждає жалістю до себе, перестає вірити в себе, втрачає здатність ефективно взаємодіяти з світом, вирішувати проблеми, будучи переконаною в тому, що не в силах подолати важкі ситуації і перепони. Думки про безсилля роблять її ще більш слабкою, адже від думок залежать і наміри людини і її поведінка. Моменти жалості до себе безпосередньо пов’язані з неусвідомленістю і тим, що людина йде за своїми переживаннями. Те, що мало для неї якесь значення, стає байдужим та вже неактуальним. А це призводить до ще більшої жалості до себе, нагадуючи порочне коло, з якого немає ніякої можливості вирватися. Незважаючи на те, що в такому стані дуже важко адекватно оцінювати свою поведінку і контролювати її, кожен, хто хоче впоратися з жалістю до себе, повинен зробити зусилля для того, щоб увійти в стан усвідомленості. Але, перш ніж ми приступимо до в боротьби з цією недугою, давайте розглянемо основні її причини, а також ознаки.
Іван Якович Франко — визначний майстер слова. Видатний прозаїк і літературознавець, драматург і перекладач, журналіст і критик, фольклорист і етнограф. А ще — неперевершений поет-лірик. У багатогранній творчій спадщині Франка визначне місце належить його ліриці.
Простотою і глибиною своєї поезії митець мені дуже близький. Особливо зворушує його ніжна, неповторна інтимна лірика, вірші про кохання.
Мій улюблений вірш — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», який увійшов до відомої збірки поета «Зів'яле листя», що побачила світ ще 1886 року, але хвилювала, хвилює й хвилюватиме ще багато років справжніх шанувальників неперевершеного таланту Франка.
Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» написана на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна...» У вірші змальовано ча рівний образ дівчини, що є водночас джерелом і радості, і муки ліричного героя. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Незвичайна врода дівчини бентежить душу юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає йому на серце.
Сила і складність почуттів героя дістають своє виявлення у контрастних епітетах і порівняннях, що йдуть від народної пісні. Вродою дівчина — «з горіха зерня», а серцем — «колюче терня», уста її — «тиха, молитва», а слово — «гостре, як бритва». Очі дівчини — «темніші ночі», сама ж вона — «ясная зоря». Такі суперечності в образі коханої приводять ліричного героя до висновків, сповнених психологічного контрасту:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Проте немає підстав твердити, що лірична героїня черства чи жорстока. Суть справи складніша, адже вона не любить. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їхнім чаром, «що то запалює серце пожаром». Але для нього вона втрачена назавжди. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце. Читаєш рядки чудової поезії і дивуєшся, як поетично і разом з тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, всю гіркоту нерозділеного кохання.
Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» — прекрасна пісня великої любові, задушевна сповідь, що хвилює нас своєю простотою, щирістю, художньою довершеністю. Покладена композитором А. Кос-Анатольським на музику, ця поезія стала для багатьох улюбленим романсом.
Жалість людини до себе по повному праву вважається однією з найбільш негативних руйнівних для неї емоцій. І ця емоція руйнує все не тільки всередині неї, а і навколо. Крім цього, жалість є причиною негативного мислення, яке нічого доброго в собі не несе. І, навіть, якщо людина не ідентифікує свій стан як жалість до себе, існувати цей прояв може, незалежно, тобто автономно. Людина, яка хоча б раз піддається жалості до себе, дає їй всі шанси на постійне управління своєю поведінкою і свідомістю. І з плином часу цій емоції вже будуть не потрібні ніякі зовнішні обставини для того, щоб «працювати», оскільки джерелом її дії будуть тривожність, страхи та невпевненість. Людина, яка страждає жалістю до себе, перестає вірити в себе, втрачає здатність ефективно взаємодіяти з світом, вирішувати проблеми, будучи переконаною в тому, що не в силах подолати важкі ситуації і перепони. Думки про безсилля роблять її ще більш слабкою, адже від думок залежать і наміри людини і її поведінка. Моменти жалості до себе безпосередньо пов’язані з неусвідомленістю і тим, що людина йде за своїми переживаннями. Те, що мало для неї якесь значення, стає байдужим та вже неактуальним. А це призводить до ще більшої жалості до себе, нагадуючи порочне коло, з якого немає ніякої можливості вирватися. Незважаючи на те, що в такому стані дуже важко адекватно оцінювати свою поведінку і контролювати її, кожен, хто хоче впоратися з жалістю до себе, повинен зробити зусилля для того, щоб увійти в стан усвідомленості. Але, перш ніж ми приступимо до в боротьби з цією недугою, давайте розглянемо основні її причини, а також ознаки.