У кожного є вулиця своєї мрії. У когось це спокійна вулиця з різними кафе з обох боків, а в когось вулиця шумного мегаполісу.
Вулиця моєї мрії виглядає так:
Тиха та спокійна вулиця спального району з широкими тротуарами та деревами. Я хочу бачити яскраві, великі клумби, високі дерева, в тіні яких можна ховатись влітку, зручні лавки, невеликі, трохи старі ліхтарі.
Будинки з зеленими огорожами, дитячі майданчики і люди, що прогулюються з собаками теж є на вулиці моєї мрії.
Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів
Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.
У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.
До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.
Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.
Объяснение:
У кожного є вулиця своєї мрії. У когось це спокійна вулиця з різними кафе з обох боків, а в когось вулиця шумного мегаполісу.
Вулиця моєї мрії виглядає так:
Тиха та спокійна вулиця спального району з широкими тротуарами та деревами. Я хочу бачити яскраві, великі клумби, високі дерева, в тіні яких можна ховатись влітку, зручні лавки, невеликі, трохи старі ліхтарі.
Будинки з зеленими огорожами, дитячі майданчики і люди, що прогулюються з собаками теж є на вулиці моєї мрії.
Что-такое, добавь свое, возможно.
Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів
Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.
У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.
До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.
Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.
(надеюсь что хорошо)