Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
На літні канікули я поїхав до бабусі в село. Незадовго до мого приїзду у бабусиної корови Зорьки народився маленький теля - бичок. Він був товстенький, чорненький, з великим білим плямою на лобі. Я назвав його Мишком. Теля ріс швидко, був рухливий. Коли я брався за маленькі роги бичка, він пручався і бив мене. Якось увечері стадо корів поверталося додому. Хвіртка була відкрита, і Мишка вибіг на дорогу. Попереду йшов великий бик. Помітивши теля, він сердито кинувся на нього. Ударом рогів він звалив Мишка.
Той впав на землю і жалібно застогнав. Побачивши це, я швидко побіг за до Коли ми з дідусем вибігли на дорогу, то побачили Зірку, яка з жалем облизувала свого теляти. Мишко не міг сам встати. Тоді дідусь взяв його на руки і поніс додому. У теляти була поламана нога, а з великої рани в боці текла кров. Ми промили рану і перев'язали її. А на поламану ногу наклали шину і туго забинтували. У цьому дуже до нам моя мама-медсестра. Кожен день ми акуратно обробляли рану ліками і перев'язували її. Я приносив теляті конюшина та інші трави, підгодовував молоком. Мишка швидко одужав. Шину ми зняли, рану вилікували, і теля став знову веселим і життєрадісним.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
Той впав на землю і жалібно застогнав. Побачивши це, я швидко побіг за до Коли ми з дідусем вибігли на дорогу, то побачили Зірку, яка з жалем облизувала свого теляти. Мишко не міг сам встати. Тоді дідусь взяв його на руки і поніс додому. У теляти була поламана нога, а з великої рани в боці текла кров. Ми промили рану і перев'язали її. А на поламану ногу наклали шину і туго забинтували. У цьому дуже до нам моя мама-медсестра. Кожен день ми акуратно обробляли рану ліками і перев'язували її. Я приносив теляті конюшина та інші трави, підгодовував молоком. Мишка швидко одужав. Шину ми зняли, рану вилікували, і теля став знову веселим і життєрадісним.