Твір-мініатюр, міркування про необхідність історичної пам'ятки.

Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію. 
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості. 
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність. 

Історія - наука, що дає знання про найдавніші події давно минулих днів.Люди ще здавна намагались переконатись,шо про іх історию не забудуть через віки.Вони залишали після себе спадщину, це їх міфи, легенди, вірші, казки усе усне та матеріальне надбання.Та з часом все стало історією, всі події, незалежно від того чи є вони масштабними, або особистими То хіба цінність исторії не впала, навпаки ми можемо зараз більше донести до наших майбутніх нащадків.
Необхідність історії така:
"Людина, що не знає свого минулого, не може мати майбутнє".