Твір мініатюра на тему зимовим ранком з зворотніми дієсловами 7-8 речень​

Називний - сімсо́т со́рок де́в’ять Родовий - семисо́т сорока́ дев’яти́ (дев’ятьо́х) Давальний - семиста́м сорока́ дев’яти́ (дев’ятьо́м) Знахідний - сімсо́т со́рок де́в’ять (дев’ятьо́х) Орудний - семиста́ми (сімомаста́ми) сорока́ дев’ятьма́ (дев’ятьома́) Місцевий - (на/у) семиста́х сорока́ дев’яти́ (дев’ятьо́х) Називний - ти́сяча три́ста два́дцять шість Родовий  - ти́сячі трьохсо́т двадцяти́ (двадцятьо́х) шести́ (шістьо́х) Давальний - ти́сячі трьомста́м двадцяти́ (двадцятьо́м) шести́ (шістьо́м) Знахідний - ти́сячу три́ста два́дцять (двадцятьо́х) шість (шістьо́х) Орудний - ти́сячею трьомаста́ми двадцятьма́ (двадцятьома́) шістьма́ (шістьома́) Місцевий- (на/у) ти́сячі трьохста́х двадцяти́ (двадцятьо́х) шести́ (шістьо́х)

Я вирішила, що з наголосами буде краще:)

Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до нiмоти. Хто ще умiв любити так, як ти, Хто кликати умiв ще так до бою, Кого ще так боялися кати! Так звучить вiрш Дмитра Павличка "До Франка", але цi слова вiдтворюють i моє ставлення до Т. Г. Шевченка. Справдi, як можна не захоплюватися ним, не схилятися перед його стражданнями i його мужнiстю! Вiн був сонцем нашоï поезiï, символом високого духу украïнськоï нацiï, i водночас живою, чутливою i вразливою людиною. Вперше дiзналась я про Шевченка ще в ранньому дитинствi. У нас вдома була величезна книга - ювiлейне видання "Кобзаря". Вiд книги вiяло загадковiстю. Спочатку менi були доступнi лише "картинки", але потiм поступово почав вiдкриватися свiт створених Шевченком образiв. Зачарували мене прекраснi пейзажi Украïни, змальованi генiальним майстром слова, повiяло запахом квiту вишневого (точнiсiнько, як навеснi в селi, де живе моя бабуся), зашелестiли верби, що ростуть "мiж ярами над ставами", торкнувся душi вiтерець, що тихесенько вiє над Украïною. Назавжди запам'ятаю я i дiвчат з романтичних балад про дивовижне кохання та гiрку розлуку ("Причинна", "Утоплена", "Тополя") i смiливих героïчних гайдамакiв, i простих людей, що страждали, шукали щастя, i не могли знайти його у своєму важкому життi за крiпаччини. Хтось з них викликав спiвчуття, дехто вражав красою своєï душi, був гiдний поваги. Але всi вони, як живi, з'являлися перед очима, доки бринiла музика вiршованих рядкiв. Зiгрiла душу нiжна дружба малого Тараса з Оксаночкою i таке романтичне цнотливе кохання Яреми i Оксани, болем пронизав серце трагiзм долi Лiлеï, Катерини, наймички Ганни. Я захоплююся героïзмом Залiзняка i Гонти, незламнiстю Яна Гуса i мужньою жертовнiстю декабристiв. Свiт думок, почуттiв, iсторичних фактiв, оспiваних великим Кобзарем, став частиною i мого життя. Час вiд часу в рiзних життєвих ситуацiях рядки його вiршiв спливають у пам'ятi, нiби поради мудрого вчителя, i я усвiдомлюю, наскiльки глибоко Шевченко розумiв життя, якщо думки його можуть виявитися корисними i зараз. I я щаслива, що вiн був, є, буде вiчно, поки живий наш народ (а народи ж безсмертнi!). Пишаюся, що i я одного роду-племенi з нашим великим Тарасом.