"Щоб жити чесно, потрібно рватись, путатись, битись, помилятись починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися і втрачати. А спокій - душевна підлість".
Ці слова Толстого багато чого пояснюють в його житті і творчості.
"Жити чесно" у розумінні Толстого означало перш за все жити не для себе одного, а а для людей, їхнього блага і щастя.
Толстой рано втратив і батька, але пам’ятав його добре. Учасник походів 1813- 1815рр. Батько Толстого належав до числа поміщиків
що критично ставилися до уряду: він не забажав служити ні в кінці царювання Олександра І, ні при Миколі.
"Зрозуміло, я нічого того не розумів в дитинстві, - згадував пізніше Толстой, - але я розумів те, що батько ніколи ні перед ким не принижувався, не змінював свого жвавого, веселого і часто насмішкуватого тону. І це почуття власної гідності, яке я бачив в ньому, збільшувало мою любов, моє захоплення перед ним".
Вихователькою осиротілих дітей Толстих (чотири брати і сестра Марійка) стала далека родичка сім’ї Тетяна Олександрівна Єргольська. "Найважливіша особа в змісті впливу на моє життя" - говорив про неї письменник. Тітонька, як її називали вихованці, була людиною рішучого і самовідданого характеру.
Дитинство, отроцтво і юність Толстого знайшли відображення в його повістях, які так і називаються - "Детство", "Отрочество", "Юность" - і складають автобіографічну трилогію.
І суспільні погляди дев'ятнадцятирічного Толстого були серйозніші, ніж погляди героя "Юности". Судячи по його щоденнику, Толстой в цей період приходить до думки про аморальність деспотизму, гостро відчуває свою особисту відповідальність за безправність і убогість селян.
Проте Толстой не дає читачеві можливості обманути себе втішною, але не правдивою думкою: "Джерело зла - злі люди". Герої Толстого не схожі на шахові фігури білі чи чорні; вони не уособлюють тільки добро чи тільки зло. Живі люди, вони міняються, в душі їх, як виразився Пушкін, "благо змішане зі злом"
Видатний письменник гостро відчуває недоліки сучасного йому суспільного ладу. Восени 1881 року він переїжджає з сім'єю в Москву і ось як передає в щоденнику свої перші враження: "Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста. Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддів, щоб оберігати свою оргію і бенкетують".
Пристрасне викриття існуючого ладу поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення, непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами.
Головне з них - моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житт свою душу, стверджує Толстой; щоб свою душу, треба жити по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися, терпіти і бути милосердним.
Один з останніх значних романів Толстого - "Воскресение" - був написаний 1899 року. В складному, розгорнутому періоді висвітлені різні сторони життя, протиставлених одна одній.
Таке злиття різних елементів характерне для всього твору. Роман вміщує основні його мотиви: викриття несправедливо влаштованого людського суспільства і тему відродження, пробудження до нового, справжнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскресає.
Роман "Воскресение" - один з найвидатніших творів критичного реалізму.
Великий письменник клеймить позором палачів-карателів селянських повстань після революції 1905 року у статті "Не могу молчать" (1908). Толстой безстрашно викриває недоліки тогочасного суспільства в статті-нарисі "Неужели так надо?" (1901).
Але були причини, що викликали в душі Толстого душевний розлад, отруювали останні роки його життя: порваши з поглядами превілегійованих класів, він продовжував жити в відразливому йому середовищі барської хати, поміщицької садиби, сім" я його володіла землею.
7 листопада 1910 року Толстой помер.
Багатотисячний натовп проводжав труну письменника в Ясну Поляну.
Згідно з давно висловленим проханням Толстого, його було поховано там, де колись приховувала свою велику таємницю "зелена палочка".
Ця харківська поетеса - найемоційніша на літературній сцені України. Її виступи – своєрідні моноспектаклі, які " " наскрізь слухача. Її творчість симбіоз літератури та театру, що вражає силою слова та неймовірною щирістю. Вірші пише з дитинства. Виступає з поетичними програмами з 2010 року. Гастролі успішно і неодноразово пройшли в Харкові, Києві, Кривому Розі, Дніпропетровську, Одесі, Білгороді, Санкт-Петербурзі, Сумах, Полтаві.
Лев Толстой: життя і творчість.
"Щоб жити чесно, потрібно рватись, путатись, битись, помилятись починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися і втрачати. А спокій - душевна підлість".
Ці слова Толстого багато чого пояснюють в його житті і творчості.
"Жити чесно" у розумінні Толстого означало перш за все жити не для себе одного, а а для людей, їхнього блага і щастя.
Толстой рано втратив і батька, але пам’ятав його добре. Учасник походів 1813- 1815рр. Батько Толстого належав до числа поміщиків
що критично ставилися до уряду: він не забажав служити ні в кінці царювання Олександра І, ні при Миколі.
"Зрозуміло, я нічого того не розумів в дитинстві, - згадував пізніше Толстой, - але я розумів те, що батько ніколи ні перед ким не принижувався, не змінював свого жвавого, веселого і часто насмішкуватого тону. І це почуття власної гідності, яке я бачив в ньому, збільшувало мою любов, моє захоплення перед ним".
Вихователькою осиротілих дітей Толстих (чотири брати і сестра Марійка) стала далека родичка сім’ї Тетяна Олександрівна Єргольська. "Найважливіша особа в змісті впливу на моє життя" - говорив про неї письменник. Тітонька, як її називали вихованці, була людиною рішучого і самовідданого характеру.
Дитинство, отроцтво і юність Толстого знайшли відображення в його повістях, які так і називаються - "Детство", "Отрочество", "Юность" - і складають автобіографічну трилогію.
І суспільні погляди дев'ятнадцятирічного Толстого були серйозніші, ніж погляди героя "Юности". Судячи по його щоденнику, Толстой в цей період приходить до думки про аморальність деспотизму, гостро відчуває свою особисту відповідальність за безправність і убогість селян.
Проте Толстой не дає читачеві можливості обманути себе втішною, але не правдивою думкою: "Джерело зла - злі люди". Герої Толстого не схожі на шахові фігури білі чи чорні; вони не уособлюють тільки добро чи тільки зло. Живі люди, вони міняються, в душі їх, як виразився Пушкін, "благо змішане зі злом"
Видатний письменник гостро відчуває недоліки сучасного йому суспільного ладу. Восени 1881 року він переїжджає з сім'єю в Москву і ось як передає в щоденнику свої перші враження: "Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста. Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддів, щоб оберігати свою оргію і бенкетують".
Пристрасне викриття існуючого ладу поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення, непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами.
Головне з них - моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житт свою душу, стверджує Толстой; щоб свою душу, треба жити по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися, терпіти і бути милосердним.
Один з останніх значних романів Толстого - "Воскресение" - був написаний 1899 року. В складному, розгорнутому періоді висвітлені різні сторони життя, протиставлених одна одній.
Таке злиття різних елементів характерне для всього твору. Роман вміщує основні його мотиви: викриття несправедливо влаштованого людського суспільства і тему відродження, пробудження до нового, справжнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскресає.
Роман "Воскресение" - один з найвидатніших творів критичного реалізму.
Великий письменник клеймить позором палачів-карателів селянських повстань після революції 1905 року у статті "Не могу молчать" (1908). Толстой безстрашно викриває недоліки тогочасного суспільства в статті-нарисі "Неужели так надо?" (1901).
Але були причини, що викликали в душі Толстого душевний розлад, отруювали останні роки його життя: порваши з поглядами превілегійованих класів, він продовжував жити в відразливому йому середовищі барської хати, поміщицької садиби, сім" я його володіла землею.
7 листопада 1910 року Толстой помер.
Багатотисячний натовп проводжав труну письменника в Ясну Поляну.
Згідно з давно висловленим проханням Толстого, його було поховано там, де колись приховувала свою велику таємницю "зелена палочка".
Ця харківська поетеса - найемоційніша на літературній сцені України. Її виступи – своєрідні моноспектаклі, які " " наскрізь слухача. Її творчість симбіоз літератури та театру, що вражає силою слова та неймовірною щирістю. Вірші пише з дитинства. Виступає з поетичними програмами з 2010 року. Гастролі успішно і неодноразово пройшли в Харкові, Києві, Кривому Розі, Дніпропетровську, Одесі, Білгороді, Санкт-Петербурзі, Сумах, Полтаві.