Коли мені виповнилося чотири роки, тітка подарувала мені малюсіныке жовте курчатко. Я міцно пригорнула цю чарівну пухнастy iстоту до себе і з цієї хвилини майже не розставалася зі своїм подарунком. У дитсадок я не ходила, жила в будинку з великим двором і садом, тому мені легко було майже не випускати курча з рук. Я носила його в кишені свого фартуха, відпускала ненадовго на травичку,загородивши з усіх боків той шматочок землі, де ми гуляли. Намагалася один раз узяти із собою до кінотеатру, куди ми ходили з мамою. Правда, цього мені не дозволили. Курча росло не без пригод. Одного разу я впустила його в цеберко з водою. Бабуся пробурчала і, не в окріп». Бувало, що воно застрявало десь у густих заростях трави в дворі. I от виріс із нього величезний красень півень! Як же він мене ненавидів! Він налітав на мене, як шуліка, і норовив дзьобнути куди тільки дістане. Мені було дуже прикро: адже я вважала, що виняньчила його. Коли я виходила гуляти в двір, півня замикали. А якщо він гуляв, за дверима залишалася я і з тугою ігала за ним через вікно. Дивне те, що ненавидів він тільки мене, а на всіх людей свою ненависть не переніс. Мені здається, більше за все моє життя таких ворогів у мене не було.
Це була осінь. Ніч надворі поглинала мої думки, все про що я могла думати, так це про те, яке ж воно, справжнє життя? В чому його сенс? Від чого залежить життя? Стільки питань було у моїх думках... Ці питання були неймовірно складні й замкнені в великий круг, у якому не було дверцят що б увійти в цей круг, розібратися з думками, та закрити все на ключ. Такі були мої бажання на той момент... Та все змінилося на наступний день. За вікном падав дощ, все було в тумані, навкруги тільки дерева й густий парк, дощ дедалі ставав сильнішим, та чомусь мені кортіло вийти на нічну прогулянку. Я швидко зібралася духом та вийшла на двір. Я жила в центрі міста, за вікном був дуже великий парк. Коли я вийшла з хатини, я звільнилася на секунду від своїх думок, та протерши великі стомлені та засмучені оченята я помітила що забула свою темно - сіру парасолю. Дощ все більше ставав буйним, та повернутися додому мені не так вже й хотілося... Я продовжила свій шлях. Туман ставав густішим, сонце заховалося за будинки, на небо припливли чорні хмари на сірих човнах.
Я йшла до куточка парку, там була моя улюблена лавка де ніхто не сидів. Ця лавка була закрита від місцевості густими деревами
Объяснение: дальше пиши сам, это отрывок из моей книги, мой Инстаграм _dasje_ooaoaoaoaoaoaoaoaoao_, я дописываю книгу, могу скинуть
"Цікава подія мого життя"
Объяснение:
Коли мені виповнилося чотири роки, тітка подарувала мені малюсіныке жовте курчатко. Я міцно пригорнула цю чарівну пухнастy iстоту до себе і з цієї хвилини майже не розставалася зі своїм подарунком. У дитсадок я не ходила, жила в будинку з великим двором і садом, тому мені легко було майже не випускати курча з рук. Я носила його в кишені свого фартуха, відпускала ненадовго на травичку,загородивши з усіх боків той шматочок землі, де ми гуляли. Намагалася один раз узяти із собою до кінотеатру, куди ми ходили з мамою. Правда, цього мені не дозволили. Курча росло не без пригод. Одного разу я впустила його в цеберко з водою. Бабуся пробурчала і, не в окріп». Бувало, що воно застрявало десь у густих заростях трави в дворі. I от виріс із нього величезний красень півень! Як же він мене ненавидів! Він налітав на мене, як шуліка, і норовив дзьобнути куди тільки дістане. Мені було дуже прикро: адже я вважала, що виняньчила його. Коли я виходила гуляти в двір, півня замикали. А якщо він гуляв, за дверима залишалася я і з тугою ігала за ним через вікно. Дивне те, що ненавидів він тільки мене, а на всіх людей свою ненависть не переніс. Мені здається, більше за все моє життя таких ворогів у мене не було.
ответ: подія якої я ніколи не забуду
Це була осінь. Ніч надворі поглинала мої думки, все про що я могла думати, так це про те, яке ж воно, справжнє життя? В чому його сенс? Від чого залежить життя? Стільки питань було у моїх думках... Ці питання були неймовірно складні й замкнені в великий круг, у якому не було дверцят що б увійти в цей круг, розібратися з думками, та закрити все на ключ. Такі були мої бажання на той момент... Та все змінилося на наступний день. За вікном падав дощ, все було в тумані, навкруги тільки дерева й густий парк, дощ дедалі ставав сильнішим, та чомусь мені кортіло вийти на нічну прогулянку. Я швидко зібралася духом та вийшла на двір. Я жила в центрі міста, за вікном був дуже великий парк. Коли я вийшла з хатини, я звільнилася на секунду від своїх думок, та протерши великі стомлені та засмучені оченята я помітила що забула свою темно - сіру парасолю. Дощ все більше ставав буйним, та повернутися додому мені не так вже й хотілося... Я продовжила свій шлях. Туман ставав густішим, сонце заховалося за будинки, на небо припливли чорні хмари на сірих човнах.
Я йшла до куточка парку, там була моя улюблена лавка де ніхто не сидів. Ця лавка була закрита від місцевості густими деревами
Объяснение: дальше пиши сам, это отрывок из моей книги, мой Инстаграм _dasje_ooaoaoaoaoaoaoaoaoao_, я дописываю книгу, могу скинуть