1. Ми працюємо для миру й живем для миру на землі. (В. Сосюра.) 2. Виходь, іди дорогами земними і від людей візьми, і людям дай. (П. Дорошко.) 3. Ми йдем і йдем, несем вогні, і творим блиск, і творим дні! (В. Чумак.) 4. He хлібом єдиним, а творчості дивом, а криком дитини існує людина. (І. Жиленко.) 5. Тільки млява, боязка людина не любить і боїться риску. (Леся Українка.) 6. He визнаю ні любові, ні дружби, ні приятелювання до перших заморозків чи до першого грому. (М. Стельмах.) 7. Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль. (В. Симоненко.) 8. Навколо великих людей і круг їхньої пам’яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба. (М. Рильський.)
Мій дім-моя фортеця. Цим небагатослівним висловлюванням ми маємо на увазі, величезний сенс. Коли ти в малому віці, ти не бажаєш жити за законами сім’ї. Але, подорослішавши, ти розумієш, що ці закони потрібні.
Це правила твоєї фортеці, твоєї родини, твого будинку. У кожній родині мають місце існування ті чи інші закони, свої традиції. Ти ростеш, виховувати у своїй родині, біля своїх батьків, брата, сестри, з їх до ти отримуєш нове світосприйняття, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину посмішку, посмішку щастя.
У сім’ї, ти, любиш і ненавидиш, ненавидиш і любиш. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата і сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними.
Потім років через 7-8 ти йдеш зі свого будинку, летиш з гнізда, де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, другий і все ж тебе знову тягне в той старенький будиночок, до батьків.
Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можна. Сім’я-це святе. У цьому будинку ти виріс, зробив перші кроки, сказав перше слово. І ти повинен і зобов’язаний, любити і поважати свою сім’ю, батьків. Так як саме їм ти зобов’язаний своїм життям.
Твій дім-це твоя фортеця і ти повинен його захищати
Це правила твоєї фортеці, твоєї родини, твого будинку. У кожній родині мають місце існування ті чи інші закони, свої традиції. Ти ростеш, виховувати у своїй родині, біля своїх батьків, брата, сестри, з їх до ти отримуєш нове світосприйняття, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину посмішку, посмішку щастя.
У сім’ї, ти, любиш і ненавидиш, ненавидиш і любиш. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата і сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними.
Потім років через 7-8 ти йдеш зі свого будинку, летиш з гнізда, де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, другий і все ж тебе знову тягне в той старенький будиночок, до батьків.
Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можна. Сім’я-це святе. У цьому будинку ти виріс, зробив перші кроки, сказав перше слово. І ти повинен і зобов’язаний, любити і поважати свою сім’ю, батьків. Так як саме їм ти зобов’язаний своїм життям.
Твій дім-це твоя фортеця і ти повинен його захищати