Історія Херсонеса є частиною історії Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії, Київської Русі. Адже саме тут, у Херсонесі, згідно з літописними даними, відбулося велике Таїнство – Хрещення Київського князя Володимира, який потім поширив християнство на всю Київську Русь…
Херсонес Таврійський – таку назву носило місто, засноване давньогрецькими колоністами понад дві з половиною тисячі років тому на південному заході Кримського півострова.
Слово „Херсонес” зазвичай перекладають з грецької як „півострів”. Місто дійсно було розташоване на невеличкому півострові поміж двох бухт. Таври – войовниче плем’я, що заселяло сусідні гористі місцевості, – спричинили народження епітету „Таврійський”, тобто „розташований на території таврів”.
Територія сучасного заповідника охоплює межі стародавнього грецького міста – Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у V ст. до н.е. Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді у грецькому та римському світах. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них – елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, обладнання для засолювання риби, колодязі тощо.
У кінці XIV ст. навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля. Лише у 1827 р. тут розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву – „Руська Троя”. Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам’яток, що потребують збереження, спонукали до створення Національного заповідника „Херсонес Таврійський”.
Територія Херсонеса досліджується археологами уже 180 років. За цей час відкрито понад третину міста. Серед археологічних знахідок є унікальні – присяга громадян Херсонеса ІІІ ст. до н.е., декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тисяч експонатів.
Згідно з літописом „Повість временних літ”, у 988 р. Київський князь Володимир, здійснивши напад на Херсонес, примусив Візантію видати за нього заміж царівну Анну, а потім хрестився та вінчався з нею. При цьому охрестилась і дружина (військо) князя. Після цього князь Володимир з Анною, дружиною і грецьким духовенством прибув до Києва, де того ж 988 р. відбулося славнозвісне хрещення киян у річці Дніпро.
Часто доводится чути "Навіщо ті вірші?Кому здалася ваша поезія?
Будь-яку думку чудово можна висловити прозою ше, і зрозуміліше.
Ніж витрачати на оті поезії час, краще в комп'ютерну гру пограти!
І швидкість реакції потренуєш, і задоволення отримаєш!"
Та невже авторові цих слів не доводилося переживати від поетичних рядків потрясіння? Невже він ніколи не брав на самоті збірочку віршів і вдумливо не прочитав дві-три поезії? Невже отримане від їх читання задоволення можна порівняти з хай і цікавою, але такою бездушною грою?
Поезія- звучання душі, адже душа не буває німою! Поезія пробуджує смуток і радість, заспокоює або викликає або викликає біль. Вплив поезії на людину неможливо передати словами. Вона -- віддзеркалення розмаїтого духовного світу.
Знаєте давньогрецьку легенду про гору Парнас? На ній щовесни водили танки сестри Аполона. Це -- музи, прекрасні юні богині. Кожна з них була покровителькою котрогось виду мистецтва. Музи співали, Аполлон же перебирав струни своєї золотої кіфари.
Звичайно, кожен чув вислів "зійти на Парнас". Це означає --дорівнятися талантом до муз та Аполлона.
Якось музи співали так гарно, що вся природа застигла від зачарування, а гора Гелікон почала швидко рости й доросла до неба. Тоді олімпійські боги наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце. Кінь ударивкопитом й утоптав гору в землю. На місці удари забило джерело. Його чудодійна вода надавала поетам натхнення й наснаги.
Може, комусь із вас відомий смак води цього джерела. Може , хтось пробує віршувати? Це чудово. Проте не забувайте, що навчатися римувати -- що не значить стати поетом. Тому не поспішайте кожен св\творений вами рядок читати товаришам або надсилати до редакції. Поети пишуть не заради слави, а для душі.
Історія Херсонеса є частиною історії Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії, Київської Русі. Адже саме тут, у Херсонесі, згідно з літописними даними, відбулося велике Таїнство – Хрещення Київського князя Володимира, який потім поширив християнство на всю Київську Русь…
Херсонес Таврійський – таку назву носило місто, засноване давньогрецькими колоністами понад дві з половиною тисячі років тому на південному заході Кримського півострова.
Слово „Херсонес” зазвичай перекладають з грецької як „півострів”. Місто дійсно було розташоване на невеличкому півострові поміж двох бухт. Таври – войовниче плем’я, що заселяло сусідні гористі місцевості, – спричинили народження епітету „Таврійський”, тобто „розташований на території таврів”.
Територія сучасного заповідника охоплює межі стародавнього грецького міста – Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у V ст. до н.е. Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді у грецькому та римському світах. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них – елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, обладнання для засолювання риби, колодязі тощо.
У кінці XIV ст. навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля. Лише у 1827 р. тут розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву – „Руська Троя”. Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам’яток, що потребують збереження, спонукали до створення Національного заповідника „Херсонес Таврійський”.
Територія Херсонеса досліджується археологами уже 180 років. За цей час відкрито понад третину міста. Серед археологічних знахідок є унікальні – присяга громадян Херсонеса ІІІ ст. до н.е., декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тисяч експонатів.
Згідно з літописом „Повість временних літ”, у 988 р. Київський князь Володимир, здійснивши напад на Херсонес, примусив Візантію видати за нього заміж царівну Анну, а потім хрестився та вінчався з нею. При цьому охрестилась і дружина (військо) князя. Після цього князь Володимир з Анною, дружиною і грецьким духовенством прибув до Києва, де того ж 988 р. відбулося славнозвісне хрещення киян у річці Дніпро.
Написати переказ твору (тексту)
"Чому нам потрібна поезія"
Часто доводится чути "Навіщо ті вірші?Кому здалася ваша поезія?
Будь-яку думку чудово можна висловити прозою ше, і зрозуміліше.
Ніж витрачати на оті поезії час, краще в комп'ютерну гру пограти!
І швидкість реакції потренуєш, і задоволення отримаєш!"
Та невже авторові цих слів не доводилося переживати від поетичних рядків потрясіння? Невже він ніколи не брав на самоті збірочку віршів і вдумливо не прочитав дві-три поезії? Невже отримане від їх читання задоволення можна порівняти з хай і цікавою, але такою бездушною грою?
Поезія- звучання душі, адже душа не буває німою! Поезія пробуджує смуток і радість, заспокоює або викликає або викликає біль. Вплив поезії на людину неможливо передати словами. Вона -- віддзеркалення розмаїтого духовного світу.
Знаєте давньогрецьку легенду про гору Парнас? На ній щовесни водили танки сестри Аполона. Це -- музи, прекрасні юні богині. Кожна з них була покровителькою котрогось виду мистецтва. Музи співали, Аполлон же перебирав струни своєї золотої кіфари.
Звичайно, кожен чув вислів "зійти на Парнас". Це означає --дорівнятися талантом до муз та Аполлона.
Якось музи співали так гарно, що вся природа застигла від зачарування, а гора Гелікон почала швидко рости й доросла до неба. Тоді олімпійські боги наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце. Кінь ударивкопитом й утоптав гору в землю. На місці удари забило джерело. Його чудодійна вода надавала поетам натхнення й наснаги.
Може, комусь із вас відомий смак води цього джерела. Може , хтось пробує віршувати? Це чудово. Проте не забувайте, що навчатися римувати -- що не значить стати поетом. Тому не поспішайте кожен св\творений вами рядок читати товаришам або надсилати до редакції. Поети пишуть не заради слави, а для душі.