Наша українська мова , схожа на вінок із квітів, що увібрали в себе усі кольори веселки. У ньому переплелися і велична історія нації, і волелюбне прагнення до щасливого майбуття, і лірична духовність, і патріотична незламність, і біль втрат, і зоряність злетів. Життя і серце нації відбилося у нашій мові, яка за красою своєю ми знана однією з найбагатших, наймилозвучніших у світі. Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, уклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть на дивує, що «пісня» у поета — поняття власне, яке моє писатися з великої літери. «Пісня» у вірші Голобородька— це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми «пісенними словами // і побратимами // у товаристві розмовляємо» — словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань. Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова — не потрібні, бо говорить душа:
...тож хай знають вороги, якими словами на самоті мовчимо.
їх неважко почути, бо «кожне слово // нашої мови // записане у Літописі». І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ: «Літопис» — як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення. Так і злилися у вірші В. Голобородька «Наша мова» слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.
СКОВОРОДА Григорій Савич (22.11/03.12.1722 — 29.10/09.11.1794) — філософ і поет. Народився у с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині в козацькій родині. Після закінчення сільської школи продовжив освіту в КМА (1734 — 41, 1744 — 45, 1751 — 53 рр.) , де отримав ґрунтовні і всебічні знання, в тому числі й з філософії. У 1741 — 44 рр. — півчий придворної капели, брав участь в інтронізаційних святкуваннях з нагоди коронації рос. імператриці Єлизавети. У 1745 — 50 рр. разом з посольською місією генералмайора Вишневського відвідав Токай (Угорщина) , Офен (Буду) , Пресбург (Братиславу) , Відень, імовірно — Італію та Німеччину. З 1753 р. викладав поетику в Переяславському колегіумі, де написав свій перший твір — "Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной". Застосований С. новий метод виховання, що полягав в індивідуальному підході до учнів з метою виявлення і плекання притаманних їм природних схильностей, а також нетрадиційна інтерпретація проблем поетичного мистецтва спричинилися до ускладнення стосунків з єп. Никодимом Стрибницьким та звільнення з посади. В 1757 — 59 рр. С. працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари, у 1759 — 66 рр. викладає у Харків. колегіумі. В ці ж роки подорожує до Москви, пішки обходить усю Слобідську Україну. У 1764 р. здійснює подорож до Києва, де відмовляється від пропозиції ченців Києво-Печерської лаври вступити до монастиря. Зрештою, залишає Харків. колегіум, обравши життя мандрівного філософа-проповідника. У наступні роки С. пише свої твори, серед яких найвідоміші: "Сад божественних пісень", "Байки харківські", "Вступні двері до християнської добронравності", "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе", "Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир) ", "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру", "Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто Ікона Алківіадська", "Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова", "Боротьба архістратига Михаїла зі Сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка Біса з Варсавою", "Вдячний Еродій", "Убогий Жайворонок", "Діалог. Назва його — Потоп зміїний" та ін. Характерними рисами філософії С. є діалогічність і символічно-образний стиль мислення. Філософію розуміє як мудрість, як життя в істині, побудоване на засадах його вчення. Підґрунтя філософії С. становить його концепція про дві натури і три світи, згідно з якою світ складається з двох натур — видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. Вчення про дві натури пов’язане з концепцією про три світи, яка стверджує, що все існуюче поділяється на три види буття, або світи — великий (макрокосм) , малий (мікрокосм) і символічний (Біблія) . Шлях пізнання невидимої натури — Бога — через пізнання людиною себе самої, своєї внутрішньої суті, "внутрішньої людини" можливий і, на думку С. , єдино правильний. Це переконання ґрунтується на засадничій тезі його філософії про паралелізм у структурі трьох світів: макро-, мікрокосму і Біблії. Виходячи з цієї тези, "внутрішня людина" у С. водночас індивідуальна й надіндивідуальна, космічна; її структура аналогічна будові великого світу. Тому людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи.
Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, уклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть на дивує, що «пісня» у поета — поняття власне, яке моє писатися з великої літери. «Пісня» у вірші Голобородька— це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми «пісенними словами // і побратимами // у товаристві розмовляємо» — словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань.
Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова — не потрібні, бо говорить душа:
...тож хай знають вороги,
якими словами
на самоті мовчимо.
їх неважко почути, бо «кожне слово // нашої мови // записане у Літописі». І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ: «Літопис» — як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення. Так і злилися у вірші В. Голобородька «Наша мова» слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.