Твір на тему "за моїм вікном". з прийменниками в кожному речені

Объяснение:

Хто є для мене взірцем. Мене оточує багато гарних людей. Це і подруги, і товариші, вчителі в школі, родичі й знайомі.

Але найдорожча в світі людина — це, звичайно, мама. Саме вона і є для мене взірцем. Адже мама завжди ніжна до мене, завжди уважна. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Тому іцо, коли хворіє дитина, мама і співчуває, і лікує, і навіть хворіє разом зі своєю дитиною. А коли діти виростають, то всі їхні болі дорослого життя мати ділить із ними.

Матері супроводжують нас усе життя. І навіть на порозі смерті турбуються не про себе — про нас, своїх дітей. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви оберігають нас від життєвих незгод.

Мати — саме та людина, яка своїм прикладом вчить ніжності і вірності, любові до ближнього.

Дочка переймає від матері все, навіть маленькі звички. А хлопчики, кажуть, навіть жінок собі обирають дуже схожих на своїх матерів.

Мати може пробачити все, навіть коли закон і люди пробачити не можуть. І в цьому теж велика сила материнської любові. Тільки мати любитиме нас завжди у будь-яких обставинах.

Я дуже люблю свою матінку і хочу бути схожою на неї.

Для матері її дитина — найкраща у світі. І ми, діти, ніколи не повинні забувати своїх матерів. Мами наші заслуговують на постійну увагу і розуміння, а не лише на листівку і квіти до свят. Ми повинні берегти наших мам.

Адже, коли їх не стане, хто буде оберігати нас?

Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу.Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна на мова, - народу нема більше! Ось чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від іноплемінників коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли, що йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.