Люди завжди прагнули подорожувати, мандрувати та відкривати нові країни. Але не завжди вони залишалися жити на чужині. Не зважаючи на те, що нові країни приваблюють своїм місцевим колоритом, залишитися там жити прагне далеко не кожний. Іммігранти, які виїхали за кордон у пошуках кращої долі, дуже сумують по своїй батьківщині. Рідна домівка сниться їм у ночі, думки про вулиці міста, чи селища, де вони народилися, де пройшло їх дитинство не покидають упродовж всього життя. Багато письменників і, особливо, поетів, перебуваючи у вигнанні, описували у творах свої переживання та сум за рідною домівкою.
І досі існує така міра покарання, як вигнання.
Навіть після короткого літнього відпочинку у бабусі чи в таборі ми прагнемо якомога скоріше опинитися дома, у своєму місті, поряд зі своїми друзями та рідними. Тому що, де б ми не жили і якою б не була наша домівка, але вона наша, і для нас найкраща.
Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).
Всюди добре, а вдома найкраще!
Люди завжди прагнули подорожувати, мандрувати та відкривати нові країни. Але не завжди вони залишалися жити на чужині. Не зважаючи на те, що нові країни приваблюють своїм місцевим колоритом, залишитися там жити прагне далеко не кожний. Іммігранти, які виїхали за кордон у пошуках кращої долі, дуже сумують по своїй батьківщині. Рідна домівка сниться їм у ночі, думки про вулиці міста, чи селища, де вони народилися, де пройшло їх дитинство не покидають упродовж всього життя. Багато письменників і, особливо, поетів, перебуваючи у вигнанні, описували у творах свої переживання та сум за рідною домівкою.
І досі існує така міра покарання, як вигнання.
Навіть після короткого літнього відпочинку у бабусі чи в таборі ми прагнемо якомога скоріше опинитися дома, у своєму місті, поряд зі своїми друзями та рідними. Тому що, де б ми не жили і якою б не була наша домівка, але вона наша, і для нас найкраща.