На мою думку, професію потрібно обирати винятково за покликанням. Насамперед тому, що в майбутньому ви муситимете щодня ходити на роботу й виконувати свої обов’язки. І якщо до вибраної з міркувань престижу або заробітку справи не лежить душа й ваша діяльність не викликає у вас позитивних емоцій, то життя перетвориться на суцільну муку. Крім того, працюючи не за покликанням, ви ніколи не зможете досягнути в певній справі вершин, тимчасом як присвятивши себе «сродній» праці, здобудете й високу кваліфікацію, й успіх, і гідну платню і, найголовніше, відчу- ватимете насолоду, душевну рівновагу та щастя.
На підтвердження аргументів наведу приклад із поки що невеликого власного досвіду. З п’яти років мене батьки віддали на танці. Хоча в мене нібито все добре виходило, однак досить швидко танці так набридли, що відвідувати заняття стало нестерпним. А от коли я стала займатися вітрильними перегонами, то зрозуміла, що ніколи не відмовлюся від цих тренувань, на які щоразу чекаю з нетерпінням. До того ж на сьогодні я вже маю серйозні спортивні досягнення, навіть брала участь у світовому чемпіонаті.
До сказаного варто додати ще один найвагоміший доказ. Якщо людина зраджує все те, що було в ній найкращого, нищить у собі божий дар, то вона стає руйнівником.
Яскраве образне втілення цієї думки знаходимо в повісті Миколи Гоголя «Портрет». Художник Чартков, її герой, зрозумівши, що назавжди втратив свій неабиякий малярський хист, став купувати найкращі полотна інших митців і нищити їх.
Отже, аби не тільки з користю, а й з гідністю прожити життя й почуватися щасливим, аби не стати руйнівником і не заздрити чужому успіхові, треба обирати майбутню справу, до якої маєш хист, і не лінуватися розвивати свій талант.
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.
На мою думку, професію потрібно обирати винятково за покликанням. Насамперед тому, що в майбутньому ви муситимете щодня ходити на роботу й виконувати свої обов’язки. І якщо до вибраної з міркувань престижу або заробітку справи не лежить душа й ваша діяльність не викликає у вас позитивних емоцій, то життя перетвориться на суцільну муку. Крім того, працюючи не за покликанням, ви ніколи не зможете досягнути в певній справі вершин, тимчасом як присвятивши себе «сродній» праці, здобудете й високу кваліфікацію, й успіх, і гідну платню і, найголовніше, відчу- ватимете насолоду, душевну рівновагу та щастя.
На підтвердження аргументів наведу приклад із поки що невеликого власного досвіду. З п’яти років мене батьки віддали на танці. Хоча в мене нібито все добре виходило, однак досить швидко танці так набридли, що відвідувати заняття стало нестерпним. А от коли я стала займатися вітрильними перегонами, то зрозуміла, що ніколи не відмовлюся від цих тренувань, на які щоразу чекаю з нетерпінням. До того ж на сьогодні я вже маю серйозні спортивні досягнення, навіть брала участь у світовому чемпіонаті.
До сказаного варто додати ще один найвагоміший доказ. Якщо людина зраджує все те, що було в ній найкращого, нищить у собі божий дар, то вона стає руйнівником.
Яскраве образне втілення цієї думки знаходимо в повісті Миколи Гоголя «Портрет». Художник Чартков, її герой, зрозумівши, що назавжди втратив свій неабиякий малярський хист, став купувати найкращі полотна інших митців і нищити їх.
Отже, аби не тільки з користю, а й з гідністю прожити життя й почуватися щасливим, аби не стати руйнівником і не заздрити чужому успіхові, треба обирати майбутню справу, до якої маєш хист, і не лінуватися розвивати свій талант.
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.