Кожна людина заслуговує бути вільною. Життя прекрасне тому, що під час нього перед кожним з нас відкривається практично море різноманітних можливостей. Історія людства повниться історіями того, як одні люди починали своє життя в глушині і в злиднях, а потім ставали дуже розумними, багатими і впливовими, сягали висот у суспільному житті і змушували багатьох оточуючих людей їм заздрити. У всі часи свого життя я намагався не обмежувати свою свободу. Я розумію, наскільки для мене важливо займатися творчістю, мислити себе людиною, яка має право на багато чого і користується своїми широкими правами для задоволення своїх потреб. Дуже важливо розуміти, що насправді практично неможливо позбавити людину волі, якщо вона сам цього не забажає. ПТим не менш, поки що за порушення закону мене не переслідували. З цієї причини я можу з упевненістю сказати, що моя воля країні не заважає.ояснювати, чому я вважаю себе вільною людиною, дуже просто, для цього достатньо зрозуміти все те, що написано в абзацах вище. Я не обмежую свою волю самостійно і не дозволяю обмежувати її іншим людям.
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
У всі часи свого життя я намагався не обмежувати свою свободу. Я розумію, наскільки для мене важливо займатися творчістю, мислити себе людиною, яка має право на багато чого і користується своїми широкими правами для задоволення своїх потреб. Дуже важливо розуміти, що насправді практично неможливо позбавити людину волі, якщо вона сам цього не забажає.
ПТим не менш, поки що за порушення закону мене не переслідували. З цієї причини я можу з упевненістю сказати, що моя воля країні не заважає.ояснювати, чому я вважаю себе вільною людиною, дуже просто, для цього достатньо зрозуміти все те, що написано в абзацах вище. Я не обмежую свою волю самостійно і не дозволяю обмежувати її іншим людям.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.