Мати й дитина – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», – писав Т.Г. Шевченко. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Їх витоки губляться у глибині віків.
«Цей особливий фольклорний жанр, позначений високим поетичним світосприйманням, глибиною мелодійного звучання, багатством образів»,– писав В.Т. Скуратівський.
Вчені, залежно від їх професійної належності, дають різні визначення колискових пісень, наприклад, у «Літературознавчому словнику-довіднику»: «Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці». Автори посібника «Українська народна словесність» З. Лановик та М.Лановик визначають їх як «ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати». Дуже схоже визначення, на нашу думки, подано у словнику наукової і народної термінології за редакцією КП Кабашнікова: «Колискова пісня – один із жанрів дитячого фольклору, переважно коротенькі пісеньки, виконані зазвичай над дитячою колискою з чітко визначеною метою –приспати дитину». Ми вважаємо, що оскільки колискові пісні належать до поезії пестування, то їх призначення також і заспокоїти немовля, а не лише приспати. Тому до наведених вище визначень варто було б додати і цю функцію.
Незважаючи на велику кількість нюансів почуттів і думок, висловлених у записаних нами колискових піснях, мотиваційний діапазон їх обмежений. Найчастіше трапляютьсяколисанки, у яких йдеться про те, що до немовляти мають прийти Сон чи ж Дрімота і приспати його:
Ой Сон та Дрімота
Не ходіть ви біля плота
Йдіть Оксану присиплять
Колискову їй співать.
Опрацьовування наукової літератури, знайомство із збірками фольклору, зокрема дитячого, показало, що саме цей мотив є одним із найдавніших і наближає колискові до замовлянь. А персоніфіковані образи Сну і Дрімоти є не лише в українському, а й у російському і білоруському фольклорі. Наприклад:
Баю, баю, бай,
Баю дитятко!
Сын ходит по лавке,
Дрема по другой
Виявили, що в текстах кількох пісень мотив присипання пов'язаний із образом Бабая, який є уособленням чогось страшного і злого. У словнику Володимира Даля читаємо: «Бабай – …дід, дідусь, старий; іноді в значенні старого пугала…» .
гарний-хоч картину малюй,хоч з лиця воду пий; безліч-хоч греблю гати; сумний-мов у воду опущений; щезнути-як скрізь землю провалитися; дивитися-не спускати очей,їсти очима; злякатися-взятися страхом,душа завмерла,кров у жилах завмерла; загордитися-задерти носа; утекти-дати драла,накивати п"ятами,дати ногам волю; сміятися-сушити зуби; перестаратися-передати куті меду; замовкнути-прикусити язика,ні пари з уст,набрати в рот води; переляканий-як з хреста знятий; мало-як кіт наплакав,моі заячий хвіст; дрібний-як макове зерно; бути першим-грати першу скрипку; дуже далеко-на край світу.
Мати й дитина – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», – писав Т.Г. Шевченко. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Їх витоки губляться у глибині віків.
«Цей особливий фольклорний жанр, позначений високим поетичним світосприйманням, глибиною мелодійного звучання, багатством образів»,– писав В.Т. Скуратівський.
Вчені, залежно від їх професійної належності, дають різні визначення колискових пісень, наприклад, у «Літературознавчому словнику-довіднику»: «Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці». Автори посібника «Українська народна словесність» З. Лановик та М.Лановик визначають їх як «ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати». Дуже схоже визначення, на нашу думки, подано у словнику наукової і народної термінології за редакцією КП Кабашнікова: «Колискова пісня – один із жанрів дитячого фольклору, переважно коротенькі пісеньки, виконані зазвичай над дитячою колискою з чітко визначеною метою –приспати дитину». Ми вважаємо, що оскільки колискові пісні належать до поезії пестування, то їх призначення також і заспокоїти немовля, а не лише приспати. Тому до наведених вище визначень варто було б додати і цю функцію.
Незважаючи на велику кількість нюансів почуттів і думок, висловлених у записаних нами колискових піснях, мотиваційний діапазон їх обмежений. Найчастіше трапляютьсяколисанки, у яких йдеться про те, що до немовляти мають прийти Сон чи ж Дрімота і приспати його:
Ой Сон та Дрімота
Не ходіть ви біля плота
Йдіть Оксану присиплять
Колискову їй співать.
Опрацьовування наукової літератури, знайомство із збірками фольклору, зокрема дитячого, показало, що саме цей мотив є одним із найдавніших і наближає колискові до замовлянь. А персоніфіковані образи Сну і Дрімоти є не лише в українському, а й у російському і білоруському фольклорі. Наприклад:
Баю, баю, бай,
Баю дитятко!
Сын ходит по лавке,
Дрема по другой
Виявили, що в текстах кількох пісень мотив присипання пов'язаний із образом Бабая, який є уособленням чогось страшного і злого. У словнику Володимира Даля читаємо: «Бабай – …дід, дідусь, старий; іноді в значенні старого пугала…» .
Баю, баю, баю.
Не іди сюди, Бабаю.
Нашу Олю не лякай.
Баю, баю, бай.
гарний-хоч картину малюй,хоч з лиця воду пий; безліч-хоч греблю гати; сумний-мов у воду опущений; щезнути-як скрізь землю провалитися; дивитися-не спускати очей,їсти очима; злякатися-взятися страхом,душа завмерла,кров у жилах завмерла; загордитися-задерти носа; утекти-дати драла,накивати п"ятами,дати ногам волю; сміятися-сушити зуби; перестаратися-передати куті меду; замовкнути-прикусити язика,ні пари з уст,набрати в рот води; переляканий-як з хреста знятий; мало-як кіт наплакав,моі заячий хвіст; дрібний-як макове зерно; бути першим-грати першу скрипку; дуже далеко-на край світу.