О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев... Олександр Олесь Багато сучасних учених стверджують, що українська мова - одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об'єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою? У мовознавчій науці це визначається гармонійним поєднанням приголосних і голосних звуків у межах складів кожного слова, чергуванням і процесами спрощення, повноголоссям тощо. Враховуючи ці особливості (їх ще називають засобами милозвучності), учені справді мають підстави стверджувати, що українська мова поряд із італійською є однією з найкрасивіших мов світу. Однак чи погодяться з таким твердженням англійці, для яких взірцевою є мова Дж.Г. Байрона, або німці, які впевнені в тому, що лише мова И.В. Гете заслуговує на звання найкрасивішої? А може, фіни, мова яких послуговується дуже малою кількістю голосних звуків, що суперечить законам милозвучності, визнають свою мову негарною? Кожна національна мова - унікальна, самобутня, для кожного народу вона найкраща і наймиліша, а тому слід по-іншому розуміти мовну красу. На мою думку, справжня краса мови полягає у вмінні нею користуватися, у дбайливому ставленні до неї, у прагненні кожного говорити правильно. Мова стає по-справжньому гарною і приємною лише тоді, коли той, хто говорить, сам отримує насолоду від неї: В словах ні іржі, ні олжі Не любить мова жива, Бо мова - це пісня душі, Покладена на слова. Рідна мова - завжди красива, бо є найбільшою духовною коштовністю народу, скарбницею його мудрості, яка передається від покоління до покоління із настановою берегти й плекати її. О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини! Море брильянтів, це мова моя, Це - мова моєї Вкраїни! (В. Сосюра) Українська мова має дуже багато засобів для вираження найрізноманітніших почуттів, а найбільше - почуттів ніжності й любові. Саме тому поети завжди так захоплено відгукуються про неї, як, наприклад, співець мовної краси В. Сосюра. Ніжна українська мова пробуджує в нас найкращі почуття, вона освячена любов'ю до найдорожчих людей, вона завжди з нами, поки ми є на цьому світі, поки кохаємо й творимо добро, поки гніваємося й прощаємо, поки живе в нас потяг до творчості. У мові - усе життя нашого народу, все минуле й сучасне, увесь навколишній світ: Все в тобі з'єдналося, злилося – Як і поміститися в одній! – Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. Однією з найважливіших запорук краси мови є її чистота. На жаль, не завжди ми дбаємо про правильне слововживання, вимову, побудову правильних висловлювань, які свідчать про чітке й логічне мислення, про те, щоб слова були зрозумілими для співрозмовника, якнайточніше розкривали наші думки та почуття: На все впливає мови чистота: Зір глибшає, і кращають уста, Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита. Як відомо, найбільше про чистоту та правильність мови дбають письменники - справжні «майстри слова», які, власне, і є творцями мовної краси. Однак по-справжньому красивою мова буде лише тоді, коли це намагатиметься робити кожний із нас, адже чистота мови означає чистоту думки й почуттів її носія, а отже, і народу в цілому. З перших хвилин життя людина потрапляє у світ неповторної рідної мови, яка супроводжує її протягом усього життя. Кожне слово, кожен звук рідної мови - найкрасивіші, тож нехай ця краса ніколи не в'яне і викликає у нас почуття гордості щоразу, коли звучить наша українська мова - одна з наймилозвучніших мов світу.
ПРИКЛАД:Найчастіше уточнювальними бувають обставини місця, часу, а іноді — й обставини дії, означення, присудок, підмет, додаток.1. [звідки?] Згори, [а звідки саме?] з міста, текли до води запахи вечірніх лип. (Ю. Яновський.)2. [коли?] Рано, [а коли саме?] за холоду, з росою добре жати. (І. Франко.)3. Данилко [як?] радо, [а як саме?] з підскоком, біг до сусідів. (Петро Панч.)4. Над оболонню висять низько [які?] білі, [а які саме білі?] аж прозорі, хмари. (І. Нечуй-Левицький.)5. Під синім склепінням високого неба розкинувся [який?] широкий, [а який саме широкий?] аж до самого обрію, степ. (Ю. Бедзик.)Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією.1. [де?] Там, [а де саме?] далеко, [а де саме далеко?] на Вкраїні, сяє сонечко ясне. (П. Грабовський.) — [де?] Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. (І. Нечуй-Левицький.)2. [де?] У нас, [а де саме?] на Волині, найбільші й, мабуть, наймальовничіші озера. — Мені здається, що пейзажі [де?] в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.
