Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
ответ: Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем.
Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи, все надихало молодою парубочою
все надихало молодою парубочою красою. Він то повз на животі, по тонких крижинах, то впирався палицею й перестрибував через водяні латки, то
тобігав з кінця в кінець криги, не маючи виходу.
маючи виходу.Діти улітку складають гербарій пелюстка ромашки, й цвіт ведмежого вушка, зозулині черевички, й сині
лісові, дзвоники...
Надеюсь