Звісно, так. Адже усі ми є громадянами своєї країни, і кожен з нас у міру своїх здібностей і талантів може і повинен прислужитися рідній державі. Будь-яка чесна та сумлінна праця для Батьківщини є, на мою думку, не менш важливим внеском у її розбудову, ніж спортивні досягнення славетного футболіста чи боксера або перемога відомого співака на міжнародному фестивалі. Згадаймо хоча б героїв кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна», яким праця завжди приносила радість, а разом з тим і збагачувала рідну землю: образ косаря Самійла, краса якого — в його таланті — «…він орудував косою, як добрий маляр пензлем…», образ батька — трудівника-хлібороба з «високою внутрішньою культурою думок і почуттів», образи простих селян — людей, закоханих у свою землю, творців. Ким би не став кожен з нас, головним у нашому житті має бути прагнення реалізувати себе в повному обсязі своїх можливостей. Це водночас і дуже просто, і надзвичайно складно. Просто тому, що не треба нічого вигадувати, а лише слухатися свого серця. Складність полягає в тому, щоб бути послідовним, не піддаватися омані легкого шляху, спокусі швидкого добробуту. Ми хочемо бути розумними, освіченими, свідомими громадянами. Не думаю, що це вичерпні критерії, що цього достатньо, аби ми виправдали сподівання наших батьків, учителів. Кожен з нас має якусь мрію. Важливо, щоб усе це поєдналося: наші мрії, сподівання наших вчителів, перспективи розвитку нашої Батьківщини. Тоді, яким би не було наше майбуття, воно стане життям України. І якщо будемо справжніми ми, справжньою буде наша країна.
