Настала зима! З її приходом навколо відбулися великі перетворення. Особливо стали невпізнанні дерева. Влітку вони шелестіли зеленим листям, а восени скинули їх і стали голими. Якщо придивитися на них здалеку, то вони нагадують чорну суцільну смугу, різко контрастує з білим снігом. Хоча, при наближенні зимовий ліс виглядає прозорим, і за голими стовбурами дерев видно досить далеко.
Але дерева взимку можуть перетворюватися. Особливо казковими вони виглядають після снігопаду, коли сніжинки прилипають до гілок і стовбурів, наче біла пухнаста вата. Якщо мати фантазію і уважно на них придивитися, то можна уявити, що вони схожі на незвичайних істот з народних казок і легенд.
Дерева взимку можуть бути «кришталевими». Це можливо ігати, коли після відлиги повітря стає вологим, а вночі вдаряє мороз. Тоді дерева покриваються як би голочками, тобто інеєм. Особливо привабливо виглядають білоствольні берези. Ідеш по такому лісі, і здається, що повинно статися якесь диво. Дивуєшся, що кругом невимовна краса. А коли світить сонце, то іній на вітрі починає опадати вниз і виблискувати, немов гірські кришталики.
Навіть зелені ялинки і сосни стають білими, і іскряться на сонце. Дерева взимку перебувають, як би в сплячці. Тому в лісі стоїть тиша, тільки тріщать на морозі стовбури дерев або виє вітер. Але виявляється, що життя триває. На снігу видно сліди птахів і звірів. Ось тут, біля молодих осинок, заячі сліди, а неподалік заплутані лисячі доріжки. Зайчик, мабуть, обгризав кору, а лисиця за ним полювала.
На червоніючих гілках горобини сидять повзики, снігурі, ласують насінням горобини. Десь на гарматі голосно стукають дятла, він намагається виколупати з кори сховалися короїдів.
Під сусіднім деревом можна знайти залишки від шишок, швидше за все на цьому старому дубі є дупло білочки. Вона запаслася на цілу зиму, мабуть, іноді прокидається, і їсть насіння з шишок, а лусочки відразу ж викидає назовні. Дерева в зимовому лісі не тільки красиві, але і є кормом і притулком для маленьких тваринок і птахів.
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам'ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню: "Зоре моя вечірняя" Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Вітки розпустила, А над самою водою Верба похилилась. Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового. Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів. А більше всього мені подобається мамин голос — тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона — моя найрідніша людина!
Настала зима! З її приходом навколо відбулися великі перетворення. Особливо стали невпізнанні дерева. Влітку вони шелестіли зеленим листям, а восени скинули їх і стали голими. Якщо придивитися на них здалеку, то вони нагадують чорну суцільну смугу, різко контрастує з білим снігом. Хоча, при наближенні зимовий ліс виглядає прозорим, і за голими стовбурами дерев видно досить далеко.
Але дерева взимку можуть перетворюватися. Особливо казковими вони виглядають після снігопаду, коли сніжинки прилипають до гілок і стовбурів, наче біла пухнаста вата. Якщо мати фантазію і уважно на них придивитися, то можна уявити, що вони схожі на незвичайних істот з народних казок і легенд.
Дерева взимку можуть бути «кришталевими». Це можливо ігати, коли після відлиги повітря стає вологим, а вночі вдаряє мороз. Тоді дерева покриваються як би голочками, тобто інеєм. Особливо привабливо виглядають білоствольні берези. Ідеш по такому лісі, і здається, що повинно статися якесь диво. Дивуєшся, що кругом невимовна краса. А коли світить сонце, то іній на вітрі починає опадати вниз і виблискувати, немов гірські кришталики.
Навіть зелені ялинки і сосни стають білими, і іскряться на сонце. Дерева взимку перебувають, як би в сплячці. Тому в лісі стоїть тиша, тільки тріщать на морозі стовбури дерев або виє вітер. Але виявляється, що життя триває. На снігу видно сліди птахів і звірів. Ось тут, біля молодих осинок, заячі сліди, а неподалік заплутані лисячі доріжки. Зайчик, мабуть, обгризав кору, а лисиця за ним полювала.
На червоніючих гілках горобини сидять повзики, снігурі, ласують насінням горобини. Десь на гарматі голосно стукають дятла, він намагається виколупати з кори сховалися короїдів.
Під сусіднім деревом можна знайти залишки від шишок, швидше за все на цьому старому дубі є дупло білочки. Вона запаслася на цілу зиму, мабуть, іноді прокидається, і їсть насіння з шишок, а лусочки відразу ж викидає назовні. Дерева в зимовому лісі не тільки красиві, але і є кормом і притулком для маленьких тваринок і птахів.
Объяснение:
надіюся до
"Зоре моя вечірняя"
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
А більше всього мені подобається мамин голос — тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона — моя найрідніша людина!