Можна погодитись, а можна й не погодитись зі словами Шота Руставелі, що людина, яка не шукає друзів, є ворогом сама собі.
Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших — тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. Так сталося, що у мене немає друзів.
Безумовно, я не відчуваю себе самотньою, бо спілкуюся з усіма однокласниками, хоч наш 9А і розбився на групи. Я намагаюся бути з усіма доброзичливим, допомагаю всім, хто до мене звертається (я не відмінник, але твердо знаю шкільні дисципліни), проте списувати не даю нікому, просто пояснюю. Усі знають мої принципи щодо списування, і ніхто не ображається. Представники всіх трьох угрупувань, па які розбився наш клас, намагаються залучити мене до своїх кіл, але я відмовляюся від їхніх за бо вважаю, що клас повинен бути єдиним колективом. Я впевнений, що у мене будуть справжні друзі, на все життя. А поки що народна мудрість «приятелів тьма, а вірного друга нема» — це про мене.
Два роки тому я втратив свого найкращого подруга. Цей хлопець і досі навчається в нашому класі і навіть є лідером одного з трьох угруповань, проте я викреслив його зі свого життя. Справа в тому, що я погано вчився, часто хворів, не встигав засвоювати новий матеріал, словом, тягся ледве-ледве, позаду всіх у класі. Мій друг, навпаки, завжди вчився на «відмінно». Йому легко давалося навчання, і він давав мені списувати. Але при цьому ображав мене. При всіх дітях принижував мене, називав де-білом і дурнем. Одного разу я не витримав цих знущань і посварився з другом. Я наздогнав клас, почав відвідувати басейн. Покращилось і моє здоров'я, і успішність. Відтоді я почуваю себе впевнено. Але на все життя я зрозумів, що там, де є справжня дружба, там немає місця образам і приниженню. Дружба — це взаєморозуміння і взаємоповага. Справжні друзі бояться образити одне одного.
Я впевнений, що в мене буде друг, якому я зможу довіряти, як собі, про якого я скажу: «Друг — це другий я».
Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших — тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. Так сталося, що у мене немає друзів.
Безумовно, я не відчуваю себе самотньою, бо спілкуюся з усіма однокласниками, хоч наш 9А і розбився на групи. Я намагаюся бути з усіма доброзичливим, допомагаю всім, хто до мене звертається (я не відмінник, але твердо знаю шкільні дисципліни), проте списувати не даю нікому, просто пояснюю. Усі знають мої принципи щодо списування, і ніхто не ображається. Представники всіх трьох угрупувань, па які розбився наш клас, намагаються залучити мене до своїх кіл, але я відмовляюся від їхніх за бо вважаю, що клас повинен бути єдиним колективом. Я впевнений, що у мене будуть справжні друзі, на все життя. А поки що народна мудрість «приятелів тьма, а вірного друга нема» — це про мене.
Два роки тому я втратив свого найкращого подруга. Цей хлопець і досі навчається в нашому класі і навіть є лідером одного з трьох угруповань, проте я викреслив його зі свого життя. Справа в тому, що я погано вчився, часто хворів, не встигав засвоювати новий матеріал, словом, тягся ледве-ледве, позаду всіх у класі. Мій друг, навпаки, завжди вчився на «відмінно». Йому легко давалося навчання, і він давав мені списувати. Але при цьому ображав мене. При всіх дітях принижував мене, називав де-білом і дурнем. Одного разу я не витримав цих знущань і посварився з другом. Я наздогнав клас, почав відвідувати басейн. Покращилось і моє здоров'я, і успішність. Відтоді я почуваю себе впевнено. Але на все життя я зрозумів, що там, де є справжня дружба, там немає місця образам і приниженню. Дружба — це взаєморозуміння і взаємоповага. Справжні друзі бояться образити одне одного.
Я впевнений, що в мене буде друг, якому я зможу довіряти, як собі, про якого я скажу: «Друг — це другий я».