Http://www.uatvory.ru/2016/04/tvir-na-temu-juttya-ce-vje-schastia.html Життя - це вже щастя? Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі... Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу. На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. Думайте. Поки ще є час. Думайте...
Життя - це вже щастя? Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі... Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу. На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. Думайте. Поки ще є час. Думайте...