Твір у публіцистичнрму стилі нарис, тема будь яка
ів ​

Волосся , що нагадують золоте колосистої поле . Очі моєї мами блакитні , як волошки . Вони завжди ясні , випромінюючі доброзичливість.
Губи її яскраво -червоного кольору , наче стиглі вишні . Обличчя її завжди осяяне ласкавою посмішкою , яка піднімає настрій і знімає втому. Каже мама спокійно , ласкавим тоном. Слухати і розмовляти з нею цікаво і приємно. Матуся моя дуже терпляча , поступлива . Її всі поважають і люблять. Я дуже пишаюся своєю мамою.Найдорожча людина для мене – це моя мама. Моя матуся привітна , добра, ніжна , ласкава , життєрадісна . Вона вміє підтримати у важку хвилину і дати ділову пораду . Моя мама середнього зросту , струнка , як берізка , і дуже жіночна .
У неї прекрасні кучеряве 

                              "Бережімо і плекаймо рідну мову"
Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі.
Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати, але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. У народу немає скарбу більшого, як його мова. І коли є загроза хоч дещицю втратити з того скарбу, нас проймає тривога. Як матір за рідну дитину, як дбайливого господаря за чистий лан. Така тривога сьогодні має під собою підстави. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.
Слова — це ті ж зерна, що впали в родючу землю, це хліб наш насущний, без якого немислиме саме життя.
Слова — це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти.
Свято рідної мови — це ствердження життєдайності рідного народу, його вільного розвою, його безсмертя в будучині.
Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей. http://ukrtvory.ru/tvir-rozdum-ridna-mova.html