музей історії україни, національна бібліотека імені вернадського, шевченківський стиль, королівство бельгія, орден пошани, західна україна, андріївська церква, корсунька битва, карпатське сузір'я, чумацький шлях, далекий схід, конвенція про захист прав людини. свято воскресіння господнього, спілка художників україни, софіївський собор, південне полісся, кримський півострів, заповідник асканія-нова, день геолога, північний полюс, біловезька пуща, товариство просвіта, версальський мир, євангеліє, республіка румунія, міністерство фінансів, національна гвардія, нова гвінея, стадіон динамо, південний буг, вулиця нижній вал
Серед дрімучих лісів текла тиха й лагідна річка. Вона була досить глибока, нею плавали не тільки човни, а й невеликі кораблики. Вода в цій річці була дуже чиста, навіть прозора. Її береги, завдяки лісам і зеленим лукам, виглядали дуже мальовничо.
Поруч з річкою жив чоловік — ліхтарник. Кожного вечора він плив на середину річки та засвічував ліхтар. У темний час доби його світло вказувало шлях, що було дуже зручно мандрівникам. Та й річка раділа, відчуваючи себе потрібною.
Але через деякий час люди стала масово вирубувати ліси по берегах річки. Згодом і зорали луки, посіявши замість них поля з кукурудзою.
Варварське знищення природного ландшафту поступово призвело до непоправного — загибелі річки. Навіть струмочок, що утворився на її місці, і той засох. Залишився лише спорожнілий город, на якому самотньо височів стовп. Як і в минулі часи, старий ліхтарник щовесни прикріплював на нього ліхтар.
гаючи за щовечірнім засвічуванням ліхтаря, маленький Сергійко спитав дідуся:
— Навіщо ви засвічуєте ліхтар, якщо річки нема, тож вказувати шлях нікому?
— Щоб всі краще бачили свою дурість, – відповів хлопчикові ліхтарник.
музей історії україни, національна бібліотека імені вернадського, шевченківський стиль, королівство бельгія, орден пошани, західна україна, андріївська церква, корсунька битва, карпатське сузір'я, чумацький шлях, далекий схід, конвенція про захист прав людини. свято воскресіння господнього, спілка художників україни, софіївський собор, південне полісся, кримський півострів, заповідник асканія-нова, день геолога, північний полюс, біловезька пуща, товариство просвіта, версальський мир, євангеліє, республіка румунія, міністерство фінансів, національна гвардія, нова гвінея, стадіон динамо, південний буг, вулиця нижній вал
лапки та велику літеру сама поставиш
Серед дрімучих лісів текла тиха й лагідна річка. Вона була досить глибока, нею плавали не тільки човни, а й невеликі кораблики. Вода в цій річці була дуже чиста, навіть прозора. Її береги, завдяки лісам і зеленим лукам, виглядали дуже мальовничо.
Поруч з річкою жив чоловік — ліхтарник. Кожного вечора він плив на середину річки та засвічував ліхтар. У темний час доби його світло вказувало шлях, що було дуже зручно мандрівникам. Та й річка раділа, відчуваючи себе потрібною.
Але через деякий час люди стала масово вирубувати ліси по берегах річки. Згодом і зорали луки, посіявши замість них поля з кукурудзою.
Варварське знищення природного ландшафту поступово призвело до непоправного — загибелі річки. Навіть струмочок, що утворився на її місці, і той засох. Залишився лише спорожнілий город, на якому самотньо височів стовп. Як і в минулі часи, старий ліхтарник щовесни прикріплював на нього ліхтар.
гаючи за щовечірнім засвічуванням ліхтаря, маленький Сергійко спитав дідуся:
— Навіщо ви засвічуєте ліхтар, якщо річки нема, тож вказувати шлях нікому?
— Щоб всі краще бачили свою дурість, – відповів хлопчикові ліхтарник.