У якому реченні допущено пунктуаційну помилку?
А) І барвінком, і рутою, і рястом - квітчає весна землю, мов дівчину в зеленім гаї. Б) Лози, кручі, ліс - усе блищить і сяє на вранішньому сонці.
В) Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні й тополі.
Г) Усе: і дорога, і гори, і стежка, і круча над Россю - поменшало і звузилося.
Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим,
що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.
Ступінь узагальнення особи буває різним. Найвищий він в афористичних висло
вах (прислів’ях, приказках, загадках), частина яких являє собою односкладні узагаль
нено-особові речення, наприклад: Слухай кожного, але не з кожним говори (Нар.
творчість); Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (Нар. творчість);
Вуглем полотна не білять (Нар. творчість); Учи народ, учися і в народу (Нар. твор
чість); Учителя і дерево пізнають по плодах (Нар. творчість).
Дії і стани, про які йдеться в узагальнено-особових реченнях, є часто повторюва
ними, властиві усім або багатьом особам. Вони типові, безпосередньо не стосуються
співрозмовника, мають узагальнене значення.
Форма головного члена узагальнено-особового речення може збігатися з формою
головного члена означено-особового речення (1,2 особи) та неозначено-особового
речення (3 особа). Тому на передній план при розрізненні цих структур виступає
семантичний чинник: якщо дія в означено-особовому реченні стосується конкретної
особи (осіб), у неозначено-особовому — кількох чи багатьох (а інколи й однієї) осіб, то
в узагальнено-особовому реченні дія може стосуватися будь-кого.
Узагальнено-особові речення можуть виражати такі значення:
• умовно-наслідкове: Здобудемо освіту — побачим більше світу (Нар. творчість);
• поради чи перестороги, застереження: Не хвались, як їдеш у поле, а хвались, як
їдеш з поля (Нар. творчість); Не хвали мене в вічі, не гудь поза очі (Нар.
творчість);
• можливості чи неможливості дії: Старого горобця на полові не обдуриш (Нар.
творчість); Шилом моря не нагрієш (Нар. творчість); Брехнею далеко не заїдеш
(Нар. творчість).
Нижчим ступенем узагальнення характеризуються структури, що означають дію
або стан самого оповідача і виражають в узагальненій формі його думки, пере
живання, настрої. Мовець вживає форму другої особи замість першої, щоб
наголосити на типовості даної дії, яка стосується багатьох осіб, в т. ч. й самого мовця,
наприклад: Хапаєшся було там і тут. В канцелярії і до після півночі сидиш іноді
(А. Тесленко); Біля собору звернеш через майдан на свою заповітну Веселу, і вже ти
досяг мети (О. Гончар); Закохану людину одразу помітиш (О. Гончар); В голосі його
тиха зажура і стриманість, і ще щось таке, що відразу й не збагнеш (І. Цюпа).
381 I у и п м м т ц ч ю я бояин реченнях головний член може бути виражений:
II лнх щ«или у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу, напри, і
ю м . Л т а а ся і не надитпися. дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим і пахучіш
аваннршш (Леся Українка); Але як швидко побіля вогню не бігай — асе рівно обпечешся
(Т Тшгтжт н т л Куди не глянеш в даль оцю окресю — тут споконвіку скрізь лилася кроп
<Л Костенко); Що збереш за ці дні взимку місяцями годуватимеш ся (В. Козаченко);
2) яп сл о к м 2-ї особи множини, наприклад: Частин зерном сійт е поле, вродить
хяЛ ак море (Нар творчість). Ш укайте і знайдете (Декарт).
Н п'ятдесят один ,сімсот двадцять дев'ять, дві тисячі вісім ,сімдесят три. п'ятсот сімдесят шість
Р п'ятидесяти одного, сімсот двадцяти дев'яти, дві тисячі восьми,сімдесяти трьох,п'ятсот сімдесяти шести
Д п'ятидесяти одному ,сімсот двадцяти дев'ятьом,двом тисячам вісьмом, сімдесяти трьом,п'ятсот сімдесяти шістьом
З п'ятдесят один , сімсот двадцять дев'ять,дві тисячі вісім,сімдесят три,п'ятсот сімдесят шість
О п'ятдесят одним, сімсот двадцяти дев'ятьома,двома тисячами вісьмома,сімдесяти трьома, п'ятсот сімдесят шістьма
М на п'ятидесяти одному, на сімсот двадцяти дев'яти, на двох тисячах восьми,на сімдесяти трьох,на п'ятсот сімдесяти шести
Объяснение: