У якому з речень допущено пунктуаційну помилку? А) З ними, крім Андрія, був ще його брат. Б) Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле. В) Ми вирощуємо й інші культури - зокрема картоплю. Г) Виникають певні труднощі при насадженні штучних лісів у степу, особливо на підвищерих рівнинах ​

Українська душа багата скарбами, але найголовніше з них - це воля до боротьби. Я оцінила для себе той факт, що автор в своєму оповіді заохочує такі якості людської душі, як доброта, цілеспрямованість, відданість, сміливість і відсутність жадібності. Степан відмовився одружитися на Господині Мідної гори тому, що у нього була наречена - сирітка Настенька. Він її дуже любив і не хотів зробити дівчині боляче. Адже у неї нікого не було. За це Господиня Мідної гори віддячила Степана. Вона оцінила його вищі людські якості і на знак вдячності
дала йому малахітову шкатулку з різними багатими прикрасами. І хоч кінець цього чудового, на мій погляд, твори дуже сумний, воно все одно назавжди запало в мою душу. Сказ Бажова вчить людей зберігати в собі вищі людські цінності, бути відданим і не йти на поводу у знаті.

Становлення і розвиток української мови — це відображени історичного буття українського народу, найсуттєвіша частка цього буття. Мовотворчі письменники, які завжди наголошували на тому, що пізнання світу — це вивчення рідної мови й інших мов у взаємозбагаченні людського досвіду. Не можна не захоплюватися тим, що це розуміли наші предки. Наприклад, причину необхідності вивчення рідної та інших мов славетний князь Володимир мономах пояснював так: людина народжена для добра, але щоб діяти добре — вона повинна знати світ, розрізняти, що є добро, а що зло. Прозвісником мудрої сили, золотого слова — сили, яка здатна об'єднати людей, їх діло, емоції й розум, поєднати людину з природою, став автор «Слова о полку Iгоревiм». Тут уже зароджуються прекрасні словесні символи добра і зла, життя і смерті, символи обов'язку, честі, вірності. Слово поставало відбиттям історї, характеру й долі народу, об'єднувало людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну й духовну цілісність, піднімало до історичної життєдіяльності. Саме тому іноземні завойовники про тягом усicї давньої історії України прагнули потурчити, полонізувати, онімечити український народ. Бо доки живуть мова й культура — живе народ, його свідомість, отже панування над ним не є гарантованим. Тому слово і мова — витвір і одиниць, і багатьох, не має ні початку, ні кінця, вона невіддільна від народу — носія мови. Гине народ — гине й мова — зникає народ, як суверенний феномен все людської цілісності.