Указати на рядок зі складною синтаксичною конструкцією.

Виберіть одну відповідь:
a. Стояла тиха, ласкава година, коли вже віястий липень поскладав сіно в копиці і думав собі про те, що з неділі треба складати в полукіпки жито.
b. Падав і не падав перший сніг, курилась і не курилась земля, підбиваючись під димчасту куделю осіннього вечора.
c. Блиснула блискавка, в її маревному світлі гойднулося червоне поле пшениці, над якою Ярослав бився і тремтів кілька років.
d. Скрадаючись, лісник добрів до борсукових нір, обколесував їх, знайшов перші після зимової сплячки сліди звірів і попрямував до оселі.

Друг — это человек, которого мы знаем, любим и которому доверяем. Мы можем хорошо знать человека, но может быть умным, обладающим чувством юмора, но мы не сможем считать его другом, если он не будет верным и надежным всем известен знаменитый роман Виктора Гюго, Нотр-Дам де Пари (Собор Парижской Богоматери), и видимо все хотели бы иметь такого друга, как Квазимодо. Хотя он уродлив, зато этот человек имеет доброе сердце. Он, кажется, может быть преданным любому, кто в свою очередь, проявит к нему доброту.

Другой причиной дружбы, понятной для каждого человека является то, что другом может быть человек, на которого мы можем положиться. Он готов выслушать нас, поддержать и посочувствовать нам, когда нам это потребуется. «Друзья познаются в беде». Друг — это человек, которому мы можем доверять свои чувства и мысли и не бояться, что он нас предаст. Трудно представить, что кто-то будет делиться своими мыслями с человеком, который, впоследствии будет распространять содержание их разговоров всем остальным.

Конечно, как ум, так и чувства юмора являются также важными качествами друга.  Такой друг может дать нам хороший  совет, когда у нас есть проблемы, нам приятно будет проводить вместе время, это придаст азарта нашей жизни. Но для меня, важнейшим качеством хорошего друга является надежность.

Мова — це таке поняття, яке для кожної людини є особливим та індивідуальним. В цілому світі не знайдеться така особистість, яка б не мала рідної мови. Зрозуміло, що в кожного народу різні мови, але в цьому нема нічого дивного.

Для мене рідна мова — це мова колискової, яку у дитинстві мені співала матуся. Це мова, якою я спілкуюся кожен день. Це мова, якою розмовлятимуть мої діти та онуки. Рідною для мене є українська і я цим пишаюся, тому що саме ця мова така милозвучна та поетична, багата та співуча!

Українська мова пройшла важкий шлях свого становлення. Досить довгий час її принижували та гнобили, затоптували в багнюку. Навіть був такий період, коли моя рідна мова вважалася «неіснуючою». Але вона пройшла через всі перешкоди, вистояла, не зламалася, завдяки цьому ми тепер вільно та без перешкод можемо спілкуватися українською. В наші дні українська мова стає все популярнішою, вважається престижно та модно розмовляти нею.

Для мене українська – це не тільки засіб спілкування, це ще й святиня, яку треба оберігати все життя. Мову треба цінувати як зіницю ока, тому що без неї народ втрачає свою вартість. Недарма ж люди кажуть, що без мови не буде нації. Мова повинна бути в кожного з нас глибоко в серці, тому що вона невід’ємна складова народу та держави.

Кожна людина ставиться по-різному до тієї мови, якою вона розмовляє. Дехто пишається нею, хтось соромиться її, а є й такі люди, які ставляться з байдужістю до рідної мови. Але така байдужість не призводить до хорошого фіналу. Отже, треба цінувати, пишатися та оберігати нашу національну святиню – мову. Недарма ж вона пройшла такий важкий шлях, щоб зараз бути забутою та знеславленою.

Для мене українська мова означає дуже багато, адже мої предки розмовляли нею ще з давніх часів. Вона передається з покоління в покоління, наче дорогоцінний скарб. Я б хотіла, щоб українська мова була в пошані кожного з нас, тому що ми — українці, достойні громадяни своєї держави.