1. Тим часом підкотила чергова хвиля він був певен що встигне відскочити але бризки злетіли цього разу особливо високо й холодний водоспад омив Твердовського з голови до п’ят.
2. Дика груша облита білим молоком і в тому пахучому білому молоці що стиха піниться бджоли неначе киплять неначе варяться зі струнним оксамитовим гудінням.
3. Батько наш загинув несподівано в перші дні війни ми все ще сподівались що його випустять і ми ще не збагнули що лишились самі коли війна розгорілась насправді.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема ів досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні
1. Тим часом підкотила чергова хвиля він був певен що встигне відскочити але бризки злетіли цього разу особливо високо й холодний водоспад омив Твердовського з голови до п’ят.
2. Дика груша облита білим молоком і в тому пахучому білому молоці що стиха піниться бджоли неначе киплять неначе варяться зі струнним оксамитовим гудінням.
3. Батько наш загинув несподівано в перші дні війни ми все ще сподівались що його випустять і ми ще не збагнули що лишились самі коли війна розгорілась насправді.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема ів досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні