Укажіть правильні твердження: А) Складносурядне речення складається з головного і кількох підрядних речень.
Б) Частини складносурядного речення з’єднуються сполучниками сурядності.
В) Кома між частинами складносурядного речення не ставиться, якщо сурядні частини мають спільне слово.
Г) Якщо частини складносурядного речення виражають швидку зміну подій, наслідок або різке протиставлення, між ними ставиться тире.
Д) Складносурядним називається таке складне сполучникове речення, яке складається з двох або кількох синтаксично рівноправних речень.
Завдання 11 – установіть відповідність
Укажіть відповідність між реченням тайого характеристикою.
Види речень:
А) Просте речення з однорідними присудками
Б) Складносурядне речення з протиставним сполучником
В) Складносурядне речення з послідовним розвитком подій
Г) Складносурядне речення з розділовим сполучником
Заспівали поцілунки, чи озвались солов’ї, чи забрязкали дарунки на палких руках її.
Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав.
Лише собаки валують та заграва поза хатами повільно росте, підсвічуючи низькі снігові хмари.
Пообіч колосились хліба, та до жнив було ще далеченько.
Виплив місяць із-за хмари та й став серед неба.
12.Текст і завдання до нього
(1) Синьою-синьою чашею упав у глибінь ставок, а в ньому розквітають по-весняному білі хмари. (2) Із очерету випливає та сама качечка, і зав’юнився тихий слід за нею. (3) З села, як з того світу, глухо обізвався дзвін. (4) Кого і для чого скликає чи над чим журиться він? (5) І хай журиться, а юнакові хочеться побути на самоті з самим собою, із тишею, із останнім сюрчанням коників. (6) Ось розпряже худобину, дістане вудочку, та й сяде на крихітному човнику, до якого навіть дитинство підпливає. (7) Ось уже сторч на воді стає поплавок, а в очерети запливає качечка, а за очеретами сюрчать коники, а з села, як з того світу, виколихується мідь дзвона. (8) Хлопець смикнув вудлище, і в повітрі щирим сріблом зблиснув уважистий краснопір.
А) Укажіть складносурядні речення з єднальними сполучниками.
Б) Укажіть складносурядні речення з протиставними сполучниками.
В) В якому складносурядному реченні неправильно поставлено розділовий знак?
- Вибачте, можете передати за проїзд. - Попросив пасажир у автобусі.
- Звісно, - Сумно відповідає чоловік.
- У вас щось траплося?
- Зараз в цій країні завжди щось трапляється, то вб'ють когось, то без даху залишать. - Відповів чоловік.
- Це ви про що? - спитала інша жінка.
- Я про події на сході України, як можна про це не знати. Стільки людей там помирає, стають інвалідами. Стільки людей залишилися без рідних, тому що вони пішли на цю війну.
- А так що саме з вами трапилося? - спитав майже не весь автобус.
- А я втратм все. У мене колись був й будинок, й родина, й машина, але будинок весь обстріляли, мого батька й двох братів вбили, й сина вбили, а машину підірвали. - Сказав чоловік й з його ока побігла сльозинка. - Мені пора вже моя зупинка. - Сумно промовив чоловік й пішов до вихода.
Колись люди, які жили на Донбасі були звичайними українцями, які жили мирно й спокійно. А зараз ці люди або помирають на війні, або стають бездомними.
Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові.
Також я думаю, що забути Батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. Адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. Можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває.
Люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами України не знадобляться. Наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. І відмовляються від неї!
Але така позиція, на мій погляд, не має фундаменту правди під собою. Всі надбання, які дала Батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. В тому числі до знайти хорошу роботу, нових друзів. Варто лише поглянути на них!
У романі І. Багряного «Тигролови» описана родина Сірків, які зберегли українські традиції на Далекому Сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! Ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника Миколу Гоголя. Він став відомим автором у Санкт-Петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців.
Втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або)
Часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою Батьківщину. Людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. Тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. Звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. Але приклади існують.
З цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця України я би не став. Але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. Така моя думка.
Втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. Чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає Батьківщину. Вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до Батьківщини та береже його.
Добрими прикладами українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були Тарас Шевченко та Леся Українка. Де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! Тарас Шевченко був вимушений провести у засланні в Середній Азії багато років. Але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним.
Але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. Рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду.
Я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. Наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! А доступу до Інтернету, наприклад, немає. Чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. Тоді б я людину не засуджував.
А от коли переїжджі громадяни України зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. Адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався.
Батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. І прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.